Фарбував яропільські дахи. Іржа, торішні соснові голки, висохле листя, гримлива розпечена бляха, по якій його кроки – наче згори хтось градом сипонув. Засмаг, змарнів на вітрі, зате вивчив архітектуру міських дахів. Знав, як купчаться будинки, які важливі дільниці міста відкриваються з яких горищ, і через це в часи Яропільської республіки ніхто краще за нього не міг поставити повстанські кулемети на запилюжених піддашшях... А втім, шановний майстре малярського цеху, не забувайте і про мистецтво: в перервах між боями люди, втомлені од стрілянини, висипного тифу, саботажу та нічних обшуків, потребують якихось світлих візій, які б виповнювали їхні серця життєстверджуючим оптимізмом, відвертаючи думки од похмурих реалій навколишнього світу: од нестачі їжі, подертого, завошивленого шмаття ще з імперських цейхгаузів, заболочених, занедбаних вулиць, порожніх домів з вибитими шибками, од мертвих дітей, яких щодня матері ховають на міському цвинтарі у тихій тіні лип, неподалік від кинутої цегляної каплиці... Беріть хутко, майстре Д. В. Смаглій, фарби й пензлі, розмалюйте наше революційне місто так, щоб небу гаряче стало, щоб здригнулася гнила інтелігенція, вихована на брехливих канонах мистецтва експлуататорів! Замість салонного, еротичного, здегенерованого мистецтва буржуазних посіпак створимо радісне молоде футуристичне мистецтво революції! 5Сай казяться міщани, дивлячись на наші спіралі, на незбагненну машинерію наших композицій, на шалені кольори й деформовані у революційному екстазі постаті! Товаришу Смаглій, ось вам маузер, ось вам мандат Яропільського ревкому за підписом самого А. В. Микитася, згідно з яким ви призначаєтесь головою Всесвітньої пролетарської академії мистецтв Яропільської республіки (ВПАМЯР), ось продовольча картка на півкіла кінського м’яса. За роботу, товаришу!
Ніколи перед тим і ніколи по тому Яропіль нічого подібного не бачив. Одного ранку місто прокинулося з таким відчуттям, що сон саме зараз почався – багатобарвний і божевільний: Д. В. Смаглій та його не менш футуристично налаштовані помічники збудували своє місто – з фанери, бляхи, гіпсу, паперу, полотна й дощок. Над будинком.Дворянських зборів грізно височіла 35-метрова постать робітника: 10-метровим молотом з пап’є-маше бив квадратовий коваль по фронтону, ніби це було ковадло; над фортецею Потоцького здіймалась вгору височезна вежа Авіації – водогінні труби, сталеві ванти – і на кожному суглобі цієї вежі повільно оберталися численні пропелери, через що над містом стояло гудіння, мов голос усіх моторів України, зібраних докупи, мов гомін далеких майбутніх повітряних боїв; на панно, розгорнутих на майданах Ярополя, наш герой зобразив різні повстанчі події, котрі відбувалися в місті: серед електричних та парових машин, стояв полковник Богун, обійнявшись з А. В. Микитасем, і кудлатий Ейнштейн благословляв їх смолоскипом, виконаним у кубістичній манері; ширяли в небі літальні апарати, стокрилі метелики, й повалені лежали на землі буржуї в циліндрах, а на червоному коні сидів А. В. Микитась, мов Георгій-Змієборець, замість меча двосічного тримаючи в руках кулемет системи “максим”; Григір Гамалія був намальований разом з керівниками III Інтернаціоналу, котрі їхали на заквітчаному, кабріолеті фірми “Мерседес-Бенц”, а за колесо хапався, намагаючись зупинити, Микола Романов – жалюгідна монархічна дворняга, розчавлена ходою історії, А навпроти Микільської церкви революційні художники поставили пам’ятник Коліївщині: дерев’яні постаті гайдамаків, вирізьблені з дуба, справжні коси в руках, бляшані бороди й вуса, гіпсові розфарбовані обличчя – й, порубане, перед ними лежало розп’яття з костьолу; на спеціальних блоках та канатах попідвішувані дзвони, котрі бомкали на вітрі вдень і вночі, згадуючи веселого Ґонту; алебастрові купідони, товсті синки гнобителів і панів, стояли біля цегляного муру з піднятими руками, мов перед розстрілом.