— Що-що?..
— Глаза прищурь! — нарешті допетрав я. «Щ» було надзвичайно шипляче й щипуче. Та й саме визначення дії — «прищурь» — для мене було досить рідковживаним, а тому малозрозумілим...
«Старий» — таке було прізвисько старшого групи охорони при лікарні. Згодом, коли він приходив контролювати моїх конвоїрів, розповів мені кілька особистих історій.
— Так ти з Черкащини? — і не чекаючи моєї відповіді, вочевидь, спитав для прив’язки наступної історії, продовжив: — Рідня в мене там. Ось нещодавно племінник телефонував: «Дядь Коль, а мене мобілізували. Їду у ваші краї. Але будемо по різні боки». — Сергійку, — відповідаю я йому, — приїзди. Але якщо побачу у своєму прицілі, вибачай — пристрелю!
— І що, рука не здригнеться? — уточнюю я.
— Ні, наше діло праве. Усе просто: ми — вдома, ви — окупанти. От нещодавно трапився мені на мушку один ваш. Сидів на броні. Зняв я його. Після бою підходжу, а там телефон дзвонить. Піднімаю — «мама» написано. Не втримався, узяв слухавку, кажу: «Немає його більше». Вона в сльози, крик, плач. «Навіщо ви його вбили?» Ну що я їй скажу? «Прости, мамо, війна. Тут вбивають. Сьогодні я його, завтра — його брат мене». Дістав документ — полтавський хлопчина. І що він забув під Луганськом?
— Тут його країна, — кажу.
— Але тут мій дім, — відповідає «Старий».
• Зведення новин
У Донецькій области сили АТО звільнили від терористів ще одне місто — Жданівку.
Про це у своєму Твіттері повідомив президент України Петро Порошенко.
17 серпня 2014 року
• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»
Наступного дня — 17 серпня 2014 року, на шикуванні в аеропорту зі складу нашого батальйону відібрали 50 бійців. Заступник командира батальйону полковник Печененко оголосив перед строєм, що для виконання дуже відповідального завдання потрібно 50 добровольців. Якщо у когось є причини, через які він не може чи не хоче брати участь в операції, то він може залишитися в Маріуполі. Ніхто тоді не вийшов із строю. Всі були готові, та потрібні були лише 50 чоловік, і тоді командир 1-ї роти Гостищев на свій розсуд залишив деяких бійців для несення нарядів у розташуванні в аеропорту та охороні важливих об’єктів. Відібраним для участі в операції бійцям було поставлене завдання — підготуватися до виступу у напрямку Донецька.
Центральна зала маріупольського аеропорту скидалася на розбурханий вулик. Командири взводів віддавали накази бійцям збирати речі та виносити із збройової кімнати боєкомплект і запаси продуктів харчування. Я був водієм зеленого броньованого інкасаторського автомобіля, який з легкої руки Фізрука був прозваний «халком». Мені потрібно було приготувати до відправлення авто, і я поїхав до заправників, щоб заповнити паливний бак. Після заправки я підігнав «халк» до центрального входу аеропорту і так само, як і решта, став збирати речі та перевіряти екіпіровку. Перед відправкою ретельно готували транспорт. На автомобілі наносили розпізнавальні знаки та заклеювали фари й габаритні ліхтарі, щоб не видавати рух колони в нічний час. Куди саме ми їдемо — відомо не було. Більшість особистих речей сказали не брати, оскільки операція по зачистці одного з населених пунктів, куди ми вирушаємо, триватиме не більше трьох днів. Запасів харчування, відповідно, брали в такому ж розрахунку. Увечері 17 серпня 2014 року близько 23:00 колона вирушила з Маріуполя і вночі прибула в Старобешево. Там ми зустрілися з другою групою нашого батальйону, що прибула з Дніпропетровська. Більшість хлопців другої групи щойно пройшли тижневу обкатку на полігоні, і разом зі своїми інструкторами прибули в зону АТО. Частина бійців розмістилася до ранку в будівлі, а решта зайняли кругову оборону в районі старобешівської лікарні. Всю ніч чули гуркіт пострілів та вибухів десь у напрямку Іловайська. Вранці нам поставили завдання — вирушати під Іловайськ.
• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»
17 серпня 2014 року. Іловайськ. Це вже третій раз. Навіщо взагалі сюди поперлись? Краще б довбали далі Мар’їнку. Там і до Донецька ближче, і підрозділів також менше. Ніхто не заважає вибирати цілі й знищувати ворога. А тут кругом підрозділи Збройних сил та інші добровольчі батальйони.
Зараз тільки ранок. Їхали сюди страшенно довго. На карті відстань становить усього поза сто кілометрів. А з нашим батальйоном доводиться цю відстань долати ніч. Ніхто нічого не вчиться. На зборах одні й ті самі проблеми та постійні зіваки.
Комбікормовий завод у Кутейниково. Нарешті приїхав комбат. Навколо натовклося вже багато народу. Протиснутись досередини марно.