Одна з таємниць — сновидіння. Це ж цілий світ! Неосяжний, невивчений. Це ж третина людського життя. Хіба можна зводити цю третину лише до відпочинку, до марень уві сні? Ні, це, напевне, дуже суверенний стан, ще зовсім не досліджений. Життя недарма оберігав цей стан, відстоює його недоторканість. Кожен знає, що в снах ми часто піклуємося над такими проблемами, над якими не задумуємося вдень. Вчені «знаходять» у снах розв’язання складних формул, композитори «чують» нові мелодії, художники «бачать» ідеї картин, люди згадують забуте, приховане. У снах ми сперечаємося, роздумуємо, шукаємо істини, б’ємося з архаїчними потворами, приймаємо важливі рішення.
Може, буденна психіка, точніше, повсякденна свідомість, спочиває, перебуває у інертному стані, а в снах «пірнає» в інформаційний потік космосу, «купається» в ньому, насичується тим, що їй треба, до чого вона прагне. І здобуває необхідне, відповідно до можливостей розуму й чуття. Ми ніби квітка, що розкриває пелюстки назустріч променям нашого батька — Космосу, щоб повернути йому плід, зачатий і виплеканий ним же у соціумі земної колиски. Древні казали: «Пізнай самого себе!» Як просто й сильно сказано. В людині приховано безмежність. Хіба не так? Адже кожна людина повторює в ембріональному стані всю праісторію життя. Вона — безмежжя в потенції. Вона — єдина з Всесвітом.
…Знову беруся до запису. Перечитав попереднє і бачу: єдність людини з Всесвітом — не абстрактна думка. То має бути цілком реальний процес, явище.
Думка ця спалахнула сьогодні, коли ми з друзями пливли по Дніпру на теплоході. Я сидів спереду, дивився на сонце. Воно сідало за обрій, червоніло, наливалося важкими барвами, багрянило луки. І я — не відаю як — раптово, несподівано, нез’ясовно? — відчув свою єдність із сонцем, із землею, з світом. Відчув, що сонце тримає мене в собі, і не лише мене, а й Землю, всі планети, все, що довкола нього.
І згадалася мені дивна, парадоксальна гіпотеза сучасного академіка Маркова, котрий мале й велике поєднує у конкретній діалектичній реальності. Мені важко втямити математичне обґрунтування гіпотези, але образно я сприймаю її як вельми природну, навіть цілком закономірну. Уявляється химерний космічний «ріг достатку», в якому «точка», звідки виходить спіраль, замикається на інший, широкий бік спіралі. Широкий отвір «рогу» — то простір великого космосу, а мікроточка, звідки починається спіраль, — то елементарна частка. Так космічний «ріг достатку» формує сам себе, насичуючи свій макропростір мікрочастками свого власного мініпочатку, мініджерела. Таке уявлення, що на всіх ієрархічних рівнях світової орґанізованості космос, життя повторюють себе, імпровізують, самотворять. Можливо, коли-небудь відкриється шлях до подорожей не лише у великому космосі, а й у глибинах внутрішніх світів. Може, саме там розгадка багатьох таємниць психіки та власного походження?[2]
Ех, мало в мене часу, мало знань, мало можливостей! Якби можна одразу оволодіти і фізикою, і астрономією, і живописом, і естетикою, і політекономією, і астронавтикою, і парапсихологією. Стільки таємниць стукають у мою свідомість.
Наука майбутнього, мабуть, буде вссохоплюючою, синтетичною. Тільки так. Не можна розділяти єдине тіло пізнання: фізик — своє, а митець — своє. Нова наука, наука комуністичного світу, буде терпима, мудра, широка, всевміщаюча, як про це і мріяли творці наукового комунізму. Недарма нині виникає назва такої науки прийдешнього — меґанаука. Тобто велика наука, могутня наука, котра воістину оволодіє магічною всеможливістю. Як багато вона буде вміщати! Як глибоко пізнає людину й космос.
В серці моєму звучать дивні образи, мелодії. Хочеться написати оповідання. Викладу в ньому своє бачення, свої міркування про шляхи пізнання й мистецького творення. Не для друку, для себе, для друзів, котрі збагнуть, відчують… Як би хотілося, щоб прийшла в моє життя та, котра б стала для душі такою ж невіддільного, як бджола для квітки. Тоді мої мрії осяялися б новим, глибоким розумінням.
…Вражаюча подія. І яка співзвучна з моїми роздумами та прагненнями. Вчора був на симпозіумі в кіберцентрі (Роман запропонував мені вхідний квиток-запрошення). Я спочатку хотів відвідати з друзями художню виставку, але потім щось мене штовхнуло: іди! Як добре, що послухався того нечутного голосу інтуїції.
Виступав гість з Папуа, доктор математики Боґоло. Ще молодий чоловік, з леґендарною біографією. Він навчався в Оксфорді, там вразив своїх учителів не лише талантом сприйняття доктрин сучасної науки, а й фейєрверком динамічних, альтернативних ідей. Особливо це стосувалося проблеми формування парадоксального, принципово нового математичного апарату пізнання. Нова математика зветься у нього «математикою повноти, математикою одності, математикою цільності». І ще багато таких же визначень. Коротше, альтернативна математика.
2
Ще не так давно гіпотеза академіка М. Маркова про макро-мікросиметрію всесвіту сприймалася деякими критиками не інакше, як «примітивна»; сьогодні ж, називаючи ці фізичні гіпотези все ще «парадоксальними», вчені не можуть не відзначити, що доводиться їх приймати на віру, бо вони виведені з загальної теорії відносності, яка добре підтверджена великою кількістю експериментів. (Див: Лесков Л. В. Космические цивилизации: проблемы эволюции. — М.: Знание, 1985).