«Вам час виходити, щоб устигнути в аеропорт. На мосту Бей очікується затримка на 25 хвилин».
або
«Попереду затор. Оберіть швидший шлях».
Усі ці технології взаємодоповнюються й викликають залежність. Нашаровуючись одна на одну, вони стають дедалі потужнішими й дедалі магічнішими. Ви звикаєте до кожної нової суперсили, і життя без неї — це так, ніби чарівна паличка знову перетворилася на звичайний дрючок.
Сервіси створили люди — програмісти, але на штучний інтелект покладаються дедалі більше. Багатьох людей цей термін лякає. Однак це наступний крок «єдинорога» на шляху від дивовижі до банальності. Попри те, що термін «штучний інтелект» передбачає повністю автономний інтелектуальний ресурс, до такого нам ще далеко. Штучний інтелект наразі лишається інструментом, яким управляє людина.
Про те, у чому полягає це управління і як його застосовувати, ми поговоримо в цій книжці. Штучний інтелект та інші технології «єдинорогів» можуть покращити світ, як Перша промислова революція. Вона збагатила суспільство настільки, що наші предки й не уявляли років 200 тому. Штучний інтелект не порівняти з колишніми методами програмування, так само як двигун внутрішнього згоряння не порівняти з паровим. Програми штучного інтелекту — неймовірно потужні й різноманітні. Із часом ми знайдемо для них ще більше застосувань.
Чи використаємо ми їх для того, щоб зробити світ кращим? Чи навпаки — примножимо найгірші вади сучасного світу? Наразі ХЗ має радше негативну конотацію.
«Усе пречудово», як сказав Луїс Сі Кей, але ми страшенно налякані11. Шістдесят три відсотки американців гадають, що люди тепер менше впевнені в гарантованій зайнятості, ніж 20–30 років тому12. Кожен другий вважає, що в його місті складно знайти роботу. Більшість нарікає на технології. Журналісти б’ють на сполох: мовляв, нас чекає майбутнє, в якому мегарозумні машини заберуть у людей роботу. Згубний вплив уже дається взнаки. У США вперше скорочується середня тривалість життя, і безнадія охоплює колись заможний промисловий центр країни13.
Ми повинні обрати інший шлях — заради всіх.
У майбутньому нас не обов’язково чекає втрата робóти й дестабілізація економіки. У сучасної економіки надто обмежена уява і катастрофічний брак завзяття. На кожного Ілона Маска (який прагне переформатувати світову енергетичну інфраструктуру, випускати революційні види транспорту й оселити людину на Марсі) припадає забагато компаній, які використовують технології лише для того, щоб скоротити витрати, підвищити вартість акцій і збагатити людей, здатних інвестувати на фінансових ринках. Статків наживають за рахунок тих, хто, напевне, ніколи не матиме таких заробітків. Розробники державної політики не можуть зарадити. Вони впевнені, що наступ технологій неминучий і ми його не контролюємо.
Розберімося з третьою характеристикою справжніх «єдинорогів»: вони мають цінність. Не тільки фінансову, а й реальну — потрібну для суспільства.
От, скажімо, дивовижі минулого. Чи змогли б ми транспортувати товари з такою ж легкістю й швидкістю, якби не сучасні землерийні машини. Техніка дає змогу прокладати тунелі під містами й крізь гори. Суперсила вкупі з потужними машинами уможливила будівництво житла для десятків мільйонів людей; у харчовій промисловості працює незначна частина населення світу й виробляє їжу, яку споживає решта; прогрес подарував сучасному світу дива, які привели нас до небаченого в історії людства добробуту.
Технології заберуть у нас робóту! Це правда. Так траплялося неодноразово, і від випробувань чи скрутних часів нікуди не подітися. Однак технології створять нові види праці. З історії ми знаємо, що технології вбивають професії, але не робочі місця. Завдяки дивовижним сучасним технологіям ми працюватимемо над чимось таким, що раніше нам було не до снаги.
До прикладу, лазерна корекція зору. Колись я нічого не бачив без окулярів із товстелезними скельцями. Дванадцять років тому зір мені виправила лікарка, яка ніколи б не впоралася без рóбота. Завдяки рóботу немислима операція стала звичайною медичною процедурою.
Я носив окуляри понад 40 років і без них міг вважатися сліпим, а тепер маю прекрасний зір і не потребую допоміжних засобів. Протягом кількох місяців після операції я все дивувався: «Я бачу власними очима!»
Для того щоб прооперувати рогівку й дати мені можливість обходитися без окулярів, хірургиня не могла обійтися без керованого комп’ютером лазерного пристрою. Під час операції лікарка мала підняти частинку поверхні рогівки, яку надрізала вручну, і повернути на місце після завершення процедури. Хірургиня не байдикувала: закріпила й утримувала повіки розплющеними, підтримувала голову, втішала, нагадувала мені дивитися на червоне світло (іноді спішно). Коли я запитав, що станеться, якщо відвести погляд від червоного світла, лікарка пояснила: «Лазер відключиться. Він спрацьовує лише тоді, коли ви стежите очима за червоною точкою».