ХЗ-технології ХХІ століття здатні перевести в турборежим розвиток продуктивності в усіх галузях. Однак продуктивніша діяльність — це лише початок. Ми повинні рівномірно розподіляти плоди продуктивності й мудро їх використовувати. Якщо машини справді вкрадуть у нас робóту, це станеться через брак уяви й готовності будувати краще майбутнє.
Частина перша. Правильні мапи
Мапа не є територією.
1. Розгледіти майбутнє в теперішньому
Журналісти часто називають мене футуристом, але, мабуть, я радше картограф. Я креслю мапи теперішнього, щоб розпізнавати можливості майбутнього. Мапи — не просто схеми місць і доріг, а системи, які дають побачити, де ми і куди прямуємо. Одна з моїх улюблених цитат: «Письменник створює контекст для думок інших людей» (Едвін Шлоссберґ)24. Книжка, яку ви тримаєте в руках, — моя мапа.
Ми користуємося мапами, де показано спрощену реальність, не лише щоб дістатися з одного місця в друге. Мапи стають у пригоді за будь-яких обставин. Ми можемо пройтися вночі нашим помешканням, не вмикаючи світла, бо маємо ментальну мапу розташування кімнат, кожнісінького стільця й стола. Коли підприємець або венчурний капіталіст приходить щодня на роботу, він послуговується ментальною мапою технологій і бізнес-середовища, в якому працює. Ми структуруємо світ за категоріями: друг чи знайомий, партнер чи конкурент, важливе чи неважливе, терміново чи нетерміново, майбутнє чи минуле. Для кожної категорії маємо ментальну мапу.
Як засвідчують сумні історії людей, що довірилися GPS й дозволили завести себе на знесений міст, мапи помиляються. У бізнесі й технологіях не вдається передбачити, що попереду, бо ми користуємося старими, ба навіть поганими мапами, де пропущено важливі деталі середовища або подано хибні відомості про нього.
У галузях, що стрімко розвиваються, зокрема в науці й технологіях, мапи помиляються через надлишок невідомого. Кожний підприємець, кожний винахідник — це ще й дослідник, який намагається розібратися, що можливо, що працює, що неможливо і як просуватися далі.
От, наприклад, підприємці США, які працювали над трансконтинентальною залізницею в середині ХІХ століття. Ідея з’явилася 1832 року, але проект видавався нереалістичним, доки в 1850-х роках Палата представників не виділила кошти на масштабні дослідження території на Заході США (важлива умова для початку будь-яких будівельних проектів). Після розвідувальних робіт протягом 1853–1855 років було видано «Дослідження для тихоокеанської залізниці» (Pacific Railroad Surveys) — 12-томну збірку про території американського Заходу, що простягаються на понад 600 квадратних кілометрів.
Однак усі ті дані нічого не дали. Точилися суперечки про найкращий шлях, геофізичні переваги північного напрямку над південним, а також невільницьку працю. Навіть, коли 1863 року зі шляхом визначилися і будівництво почалося, виникли неочікувані проблеми — локомотиву було тяжко підніматися крутішим, аніж передбачали дослідники, схилом; через погодні умови деякі відтинки шляху ставали взимку непрохідними. Не можна накреслити лінії на мапі й сподіватися, що все складеться бездоганно. Довелося перемальовувати й переправляти її згідно з оновлюваними даними, поки не сформувався чіткий план дій. Дослідники й розвідники пройшли чимало хибних шляхів, перш ніж визначилися з остаточним.
Створити правильну мапу — наше головне завдання, якщо ми хочемо розібратися у ХЗ-технологіях. Перш ніж вигадувати, що робити зі штучним інтелектом, службами за запитом і втратою робочих місць для середнього класу, перш ніж уписувати все це у майбутнє, в якому ми прагнемо жити, треба переконатися, що нас не засліплюють старі ідеї. Треба шукати моделей, які виходять за колишні рамки.
Мапа, якою ми користуємося на шляху до майбутнього, — ніби пазл, де бракує багатьох елементів. Можна розгледіти чіткі обриси одного шматочка, скласти другий, але все одно лишаються прогалини і цілісної картини не виходить. Та от хтось приносить елементи, яких бракувало, і висипає на стіл — очам відкривається довершений малюнок. Мапа невідомої території відрізняється від пазлу тим, що ніхто не знає заздалегідь, якою вийде картинка. Поки не побачимо картинки, її не існує — це пазл, який ми дорогою самотужки складаємо, і вигадок у ньому не менше, ніж відкриттів.
Пошук шляху до майбутнього — колективна праця. Кожний першопроходець знаходить важливі елементи пазлу, завдяки яким усі просуваються вперед.