З цього й почалося чавлення на «краю міста», куди Анголи «позбирали грона земної виноградини, бо грона її вже доспіли».
12. «1 І бачив я звірину, що виходила з моря людського» (гл.13).
«3…І сталася кров, немов у мерця, — і кожна істота жива вмерла в морі» (гл.16).
Йдеться про те ж саме море — людське (чоловіків, жінок, дітей, етноси, конфесії, раси).
У морі, де води всіх рік перемішуються, складаються властиві тільки для цієї водойми природні умови. В імперії, де багато етносів, також налагоджуються такі закони, які визначають «кажній пташці по комашці». Падає влада — рушаться закони нею створені. В морі за природних катаклізмів гинуть види риб, молюсків, мікроорганізмів, у державі — партії, соціальні групи, конфесії.
«…І сталася кров»… — громадянська війна у всій імперії; «…немов у мерця…» — померла стара імперія; «…і кожна істота жива вмерла в морі…» — не стало імперії — люди, котрим пощастило вижити, стали складниками вже іншої системи — більшовицької. Фізично вони не вмерли, їх не стало в тому значенні, в якому вони були доти — підданими династії Романових.
Третій ангол
13. «4 Третій же Ангол вилив чашу свою на річки та водні джерела, — і сталася кров. 5 І почув я Ангола вод, який говорив: «Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив! 6 Бо вони пролили кров святих та пророків, — і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!» 7 І я чув, як жертівник говорив: «Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві й справедливі суди твої!»
Море живиться ріками, що в нього впадають, ріки (великі й малі) існують завдяки водним джерелам. Етнос — повна подоба річки. Він так само живиться від своїх етнічних джерел — родів, тече в просторі (територія народу) і часі — від покоління до покоління. Так само, як води рік відрізняються за температурою (північні прохолодніші), сольовим складом, замуленістю, так і народи відмінні один від одного за темпераментом, рисами характеру і т.ін., що називається ментальністю.
Отож «річки та водні джерела», що на них вилив чашу свою третій Ангол, не така вже й потаємна метафора.
Визначальним «водним джерелом», що живив ріку російського етносу, був рід Романових, а його «становим хребтом» — царська династія. За ними йшли князівські, графські роди, що галузилися своїм корінням у сиву давнину. Довкіл них гуртувалися дворянські роди, а вже довкіл дворянських — роди селян. Свої родоводи знали й шанували не лише титуловані особи і дворяни, а також селяни та жителі міст.
Від покоління до покоління примножувалися й передавалися у спадок матеріальні здобутки, переповідалися бувальщини й небилиці, а водночас перетікали й кармічні борги у струмках і джерелах роду. І все те накопичувалося від нашадка до нащадка, аж поки не збиралася їх «критична маса».
І настала година суду Божого.
«6 І побачив я Ангола, що летів серед неба, і мав благовістити вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. 7 І він говорив гучним голосом:
Першому, кому довелося сплачувати борги стало «водне джерело» Романових. Почалося з того, що не давав Бог Миколі ІІ престолонаступника, а одних лиш дочок. Та на щирі молитви царя і церкви зглянувся таки і подарував сина Олексія — миле й добре дитя. Але хлопчик з’явився на світ хворобливим — у нього довго не гоїлася будь-яка подряпина. Він вродився з гемофілією — хворобою незсідання крові.
Чимало людей народжується з такою недугою. Але мало в кого не заживає пуповина. А в царевича Олексія вона весь час кривавилась.
То було знамення. Пуповиною-бо пов’язані всі ланки роду — від боярського, патріархом якого був Андрій Кобила, роду Кошкіних (до початку 16 ст.), Захар’їних (до кінця 16 ст.), з 1613 року — царським. Першим царем з династії Романових став Михайло Федорович. З 1721 року це вже був імператорський рід — перший імператор — Петро І.
Не заживала пуповина останньої ланки роду Романових. Сходила кров’ю.
«Треба було розставити сім’ю якомога зручніше для розстрілу. Кімната була вузька — і боялися, що скупчаться. І тоді Юровський вигадав. Він їм сказав, що треба зійти в підвал, оскільки є загроза обстрілу будинку. А поки там що, їх мусять сфотографувати. Бо в Москві хвилюються і чутки різні поширюються — чи вони, бува, не втекли…
І ось вони спустилися вниз і стали для фотографування вздовж стіни. А коли вони вишикувались…
У цей час на дворі запрацював двигун вантажної машини, почулися вихлопи…
Замість фотографа увійшла команда революціонерів.
Юровський сказав Романовим: через те, що їхні родичі продовжують наступ на Радянську Росію, Уралвиконком ухвалив їх розстріляти. Микола повернувся спиною до коменданта — обличчям до сім’ї, потім, немов би отямившись, обернувся до коменданта з запитанням: «Що?» «Що?»
Юровський, котрий у лівій руці тримав невеликий клаптик паперу, а праву тримав у кишені, поквапом повторив і наказав команді приготуватись.
Микола сказав: «Ви не відаєте, що коїте» і знову обернувся до сім’ї, від інших пролунало кілька безтямних окликів, все це тривало кілька секунд.
Одразу після читання Юровський вихопив свій кольт і вистрілив…»
Існує таке поняття, як «місце виходу». В біологічному плані це лоно матері, з якого виходить немовля. В ширшому — батьки, завдяки яким людина з’являється на світ, її сім’я. В окультному плані це — процес втілення сутності в плід і її «дисантування» в матеріальний вимір. Сутність бере від батька й матері не лише будівельний матеріал і програму розвитку плоті, а також інформаційну спадщину роду. Та спадщина може бути світлою (рід не грішив) і темною, але не до такої міри, коли вже треба розплачуватися за гріхи попередніх поколінь; може бути й чорною і сягнути критичної величини, і тоді синові доведеться нести покуту за вчинки батька, діда, прадіда.
«Місце виходу» царевича Олексія — його сім’я було кінцевим. Окультна пуповина роду на ньому «по-живому» обривалась. Тому й кривавилась пуповина в хлопчика. Він став останньою, розірваною ланкою в ланцюжку.
«Юровський: «Команді заздалегідь було наказано, кому в кого стріляти і наказано цілитись прямо в серце, щоб запобігти великої кількості крові і закінчити скоріше…»
«Весь простір крихітної кімнатки страти вони віддали одинадцятьом нещасним… І ті металися у тій клітці, а 12 стрільців, розібравши свої жертви, безугавно палили з пройми двостулкових дверей…»
«Олексій Кабанов: «Я добре пам’ятаю: коли ми всі, хто брав участь у страті, підійшли до відчинених дверей, то утворилося три ряди стріляючих з револьверів, причому другий і третій ряди стріляли через плече тих, хто стояв попереду. Рук, простягнутих з револьверами в бік страчуваних, було так багато і вони були так близько одна до одної, що той, хто стояв попереду, отримував опік тильного боку кисті від пострілів сусіда, що стояв позаду.»
«Павло Медвєдєв: «Кров текла потоками. З моєю появою спадкоємець був ще живий — стогнав. До нього підійшов Юровський і двічі-тричі вистрілив упритул. Спадкоємець затих. Картина викликала в мене млість.»