20. Отож 1935 р. почалося нищення цих, не схожих на інших, людей, архітекторів і будівничих нового суспільства, тих, хто сидів на новому престолі, і тих, хто будував його. Без перебільшення можна сказати, що будівельним матеріалом були людські життя, кров і страждання. В ім'я ідеї вони — архітектори і будівничі винищували окремих людей, цілі родини, верстви, племена і народи. Так, зарізяки Муравйова, посланого в Україну Леніним, розстрілювали в Києві кожного, хто носив козацькі вуса чи говорив по-українському. А за наказом Троцького було влаштовано геноцид кубанського й донського козацтв, геноцид людей, котрі брали участь у махновському русі.
Троцького спочатку депортують, а потім, уже в Латинській Америці, уб'ють льодорубом.
Зінов'єва й Каменєва заарештували в Москві 16 грудня, після вбивства Кірова. Зінов'єв отримав десять, Каменєв п'ять років ув'язнення. Але вбивство Кірова, арешт і засудження Зінов'єва й Каменєва були тільки прелюдією до великої драми, що тривала від 1935-го до 1941-го р.р. і тримала «публіку» у великому напруженні.
Та перенесемося в день 21 травня 1924 р., коли вирішувалася доля Сталіна, як керівника держави. Ось що пише Б.Бажанов — секретар Сталіна тих років, котрому пощастило втекти за кордон:
«Пленум відбувався в залі засідань Президії ВЦВК. На невеликій низенькій естраді за столом головуючого сидів Каменєв і поряд з ним — Зінов’єв. Поруч на естраді стояв столик, за яким сидів я (як завжди, я секретарював на Пленумі ЦК). Члени ЦК сиділи на стільцях рядами, обличчям до естради. Троцький сидів у третьому ряді, біля середнього проходу, біля нього — П’ятаков і Радек. Сталін сів праворуч на борт естради, обличчям до вікна і естради так, що члени ЦК не могли бачити його обличчя, але я весь час міг за ним дуже добре спостерігати.
Каменєв відкрив засідання і прочитав ленінського листа. Запанувала тиша. Обличчя Сталіна зробилося похмурим і напруженим. Відповідно до заздалегідь обміркованого сценарію, слово одразу ж узяв Зінов’єв.
«Товариші, ви всі знаєте, що посмертна воля Ілліча, кожне слово Ілліча для нас закон. Не раз ми клялися виконати те, що нам заповів Ілліч. І ви прекрасно знаєте, що цю клятву ми виконаємо. Але є один пункт, за яким ми щасливі констатувати, що побоювання Ілліча не виправдались. Всі ми були свідками нашої спільної роботи протягом останніх місяців і, як і я, ви могли б з задоволенням бачити, що те, чого побоювався Ілліч, не сталося. Я кажу про нашого генерального секретаря і про небезпеку розколу в ЦК.»
Звісно, це була неправда. Члени ЦК чудово знали про розкол в ЦК. Всі мовчали. Зінов’єв запропонував переобрати Сталіна генеральним секретарем. Троцький також мовчав, але енергійною мімікою зображував своє крайнє презирство до всієї цієї комедії.
Каменєв, зі свого боку, переконував членів ЦК залишити Сталіна генеральним секретарем. Сталін із стиснутими щелепами і напруженим обличчям весь час дивився у вікно: вирішувалась його доля.
Оскільки всі мовчали, то Каменєв запропонував голосувати. «Хто за те, щоб залишити товариша Сталіна генеральним секретарем ЦК? Хто проти? Хто утримався?» Голосували простим підняттям рук. Я ходив по рядах і рахував голоси, повідомляючи Каменєву тільки загальний результат. Більшість голосувала за те, щоб Сталіна залишити, проти — невелика група Троцького. Але було кілька, що утримались (зайнятий підрахунком рук, я навіть не помітив, хто саме, дуже про це шкодую).
Зінов’єв і Каменєв виграли. Якби вони знали, що їм пощастило забезпечити кулю у власну потилицю!
Через півтора роки, коли Сталін усунув Зінов’єва й Каменєва від влади, Зінов’єв, нагадуючи про те засідання пленуму і як йому й Каменєву пощастило врятувати Сталіна від падіння й політичного небуття, з гіркотою сказав: «Чи знаєте, товаришу Сталін, що таке вдячність?» Товариш Сталін витяг люльку з рота і відповів: «Ну, а як же, знаю, дуже добре знаю, це така собача хвороба».
«Каменєв Лев Борисович помер 25. 08. 36 року у віці 58 років. Причина смерті — прочерк. Місце смерті — Москва.
Каменєва Ольга Давидівна померла 11. 09. 41 року в віці 58 років. Причина смерті — прочерк. Місце смерті — прочерк.
Каменєв Олександр Львович помер 15. 07. 39 року у віці 33 років. Причина смерті — прочерк. Місце смерті — прочерк.»
Зінов'єва розстріляли також 25 серпня 36-го року.
Такі офіційні папери від НКВС уже пізніше отримували родичі сотень тисяч розстріляних.
Ягода забрав собі кулі, що ними були вбиті творці більшовицької імперії. Коли його також розстріляли, кулі забрав собі Єжов, котрий укоротив віку Ягоді. Потім розстріляли і Єжова і кулі назавжди залишилися в його справі. «Кулі револьверні, сплющені, загорнуті в папірці з написом «Каменєв», «Зінов'єв» — так сказано в описі доданому до справи.
Це пишеться в гл. 18-ій «Об'явлення…» «Загибель Вавилону», але воно повною мірою стосується і подій 1—16-го грудня 1934 року. Чистка почалася з відрубання зайвих голів звірини. Але щоб зняти також усю стару шкіру «змія», потрібен був спеціальний репресивний апарат. І його створили. НКВС було перетворено на величезну армію з дивізіями, сотнями тисяч охоронців. Єжов збільшив учетверо платню в своєму відомстві. Енкаведистам передали кращі квартири, будинки відпочинку, лікарні, на периферії вони стають абсолютною владою.
21. Настав 1937-й рік, коли переозброєний після генеральної чистки НКВС розпочав тотальне нищення старої ленінської гвардії — будівничих престолу. Смерті не уникнув жоден, хто прямо чи опосередковано був пов'язаний з Леніним, Зінов'євим, Каменєвим, Троцьким і взагалі з жовтневими подіями 1917 р.
За розстрілом Ягоди також стояла не стільки (і не тільки) смерть керівника відомства, який не виправдав довіри, а ціла когорта ленінського гарту, що потай співчувала старим партійцям. Їх усіх було знищено. Така ж доля спіткала і організатора розстрілу царської родини, давнього друга Троцького, голову червоного Уралу Олександра Білобородова. Не допомогла і смертельна хвороба — рак горла.
«Кров моя на вас і дітях ваших…» На кожному з них була кров — більше чи менше.
За вказівкою Сталіна розстрілювали не тільки «ворогів народу», а також їхні сім'ї й дітей, яким виповнилося дванадцять років.
За його ж вказівкою запроваджувалися тортури під час слідства. Так, перший допит у Суханівській в'язниці часто починали з жорстокого побиття нагаями — аби образити, принизити, зламати. Дружину брата Орджонікідзе Папулія тут засікли канчуками до смерті. В камері тортур ленінградського НКВС в'язнів саджали на цементну підлогу і накривали ящиком, з чотирьох боків якого стирчали цвяхи. Таким ящиком, розміром із кубометр, накрили велетня командарма Дибенка.
«Та в учинках своїх не покаялись…» Каяття-бо приходить з вірою в Бога, а всі вони були причетні до руйнування віри Христової та храмів.
Повикликали з-за кордону послів, радників посольств, аташе, торгпредів, резидентів розвідок і рядових розвідників — усіх їх очікувала та сама доля… Заманювали до Москви чільних функціонерів Комінтерну… А кого не пощастило заманити, того ліквідовували агенти оновленої НКВС.
У цій бійні, напевне, більше загинуло безневинних, тобто тих, хто не заплямував себе кров'ю, але то були «тріски» при рубці лісу. Функціонери-кати з відомства Єжова не мали часу дошукуватись до істини — їх підганяли, їм-бо відведено було півтора року. В «рубці лісу» брали участь тисячі партійних керівників, котрі входили в «трійки» і «особливі наради». Протягом 1937-го винищили старих революціонерів, тих, хто створив обидві революції — лівих і правих есерів, стариків-народовольців, анархістів. До нищення будівничих престолу (архітекторів на той час уже вистріляли) Сталін залучав широкий загал і робив співучасником дійства (містерії) кожного. СРСР став суцільною катівнею. Це тоді «затьмарилося царство її (звірини) і люди від болю кусали язики». Чому «язики»? Та тому, що на допитах у них вимагали зізнання у всіх смертних гріхах. А також у тому, до чого вони ніяк не були причетні.