Це тоді (1939 р.) вождь російських фашистів, що мешкав у штаті Коннектекут, А. Вонеяцький з надзвичайною похвалою відгукнувся про Сталіна, який у себе «знищив більше комуністів, ніж Гітлер, Муссоліні, Чан-Кайши разом узяті». А тогочасний лідер російських фашистів, що перебував у Маньчжурії, Ротзаєвський писав: «Я готовий узяти на себе відповідальність за всі дії російської фашистської партії. Я готовий стати перед судом, готовий померти, якщо це необхідно! Я хочу розпочати нове життя, як націонал-комуніст і переконаний сталініст!»
За що така шана від двох фашистів? Тільки за нищення комуністів-ленінців, а, може, за голодомор в Україні, який надовго підірвав генофонд нації?
До речі, Ротзаєвського заманили в радянське посольство в Пекіні, вивезли в Союз і там розстріляли на Луб’янці.
7-го квітня 1939 р. не стало кривавого карлика Єжова. На суді йому приписували: «Єжов та його спільники практично готували на 7 листопада 1938 р. путч». На що він відповів: «За своєю природою я ніколи не міг зносити над собою насильства. Тому й писав усіляку нісенітницю… До мене застосовували найжорстокіше побиття».
«…Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав!..»
У грудні 1938 р. на посаду голови НКВС було призначено Берію.
«Зайшовши до кабінету, Диксон поклав плащ на стілець, дістав з-під нього альпеншток і, заплющивши очі, швагонув ним з усієї сили по голові Троцького, котрий саме читав. Жертва пронизливо верескнула.»
Це сталося 20 серпня 1940 року.
«Я чую цей крик усе своє життя, «— казав «Диксон» — Рамон дель Ріо Маркоде — виконавець волі Сталіна, котрий двадцять років відсидів у в’язниці за це вбивство.
Агонія найбільшої, після Леніна, голови звірини тривала цілу добу.
То була друга (вдала) спроба вбивства. Про перший замах, який було здійснено 24 травня 1940 року, Сікейрос писав: «Ми, учасники національно-революційної війни в Іспанії, вважали, що настав час здійснити задуману нами операцію по захопленню так званої фортеці Троцького в кварталі Койоакан.» Нападники буквально начинили кулями кімнату, де ховався Троцький з дружиною та онуком. Але ті встигли забитися в куток під ліжком… Потім кожен прожитий день вождь світового пролетаріату № 2 розцінював, як подарунок долі.
Вождя поховали в садибі його останнього сховища в Койоакане (Мексіка), яке багато років слугувало йому фортецею і водночас кліткою, що її пильно охороняли. Бетонний обеліск на його могилі з викарбуваними на ньому серпом і молотом відділяють тисячі кілометрів від Янівки під Бобринцем в Україні, де прийшла у земний світ найстрахітливіша постать кінця другого тисячоліття.
У Троцького було двоє синів. Сергій, молодший, загинув у сталінському концтаборі 1937-го року. Лев, старший, котрий емігрував 1929-го року і був правою рукою батька в його політичній діяльності, «загадково» помер від апендициту в одній з емігрантських клінік Парижа. Так само непомітно померли дві доньки Троцького від першого шлюбу.
Убивство Троцького було чи не найбільшим подарунком Сталінові від Берії.
За час свого царювання Сталін убив Менжинського, Ягоду, Єжова, а також Абакумова, котрий уже під час правління над силовими структурами Берії обіймав найвищі посади в НКВС. Уникнув його важкої руки тільки сам Берія, який на чужому сумному досвіді вирахував дні своєї страти і наніс по вождеві попереджувальний удар. Сталін діяв як кримінальний злочинець найвищого класу, як пахан: після чергової хвилі вбивств, вчинених за його наказом, кидав виконавців на розтерзання натовпу.
22. «Я — не Сталін, але в Сталіні і я», — подейкували більшовики. Та якщо казати про рядового громадянина тих часів, то без перебільшення в кожному був Сталін, як у віруючого Бог. А тільки друге ім'я йому було СТРАХ: весь обмір страху: від побоювання до тваринного жаху.
Першого року нашої ери народився син Божий Ісус Христос. А 1818-го у світ прийшов син сатани — Карл Маркс. Напевне, і тут був свій Іван-антихриститель, котрий сповістив усім темним «благу» звістку про його прихід. Знали про нього також пророки далекої і близької минувшини, як і про апостола його вчення, «принца темряви» (за висловом Нострадамуса) Сталіна. Знали й описали, але в метафоричній формі, бо «Вам (Посвяченим) дано знати таємниці Царства Божого, але тим, котрі перебувають зовні, все те дається в притчах; щоб, бачачи, вони могли бачити, але не сприймати; і слухаючи, вони могли слухати, але не розуміти, щоб у будь-який час вони не були обернені і гріхи їхні їм не були б пробачені». (Бути оберненим означає набути знання, що належать винятково Посвяченим.)
«Горе тій людині, що бачить у Торі тільки простий виклад і звичайні слова!..Словесний текст — це тільки одяг Тори. Горе тому, хто сприйме це покривало за саму Тору».
Таке ж можна сказати і про Біблію і, зокрема, про «Об'явлення св. Івана Богослова», яке поміж окультних людей вважається одним із найпророчіших.
Чаша гніву Господнього, що її вилив п'ятий Ангол на престол звірини, поза всяким сумнівом, — події пов'язані з нищенням Сталіним архітекторів та будівничих Радянської держави. На всіх тогочасних діях видно руку сатани.
Але за тими жахіттями проглядається якась вища доцільність.
Сталін спочатку винищував претендентів на престол (чи трон). Для цього він створив жорстокий апарат із людей без табутивного бар’єру, тобто тих, які не бояться смертного гріха. Ці винищують ленінську гвардію, поміж якої не було, мабуть, жодного, хто б не заплямував себе кров'ю. Тобто руками одних катів знищуються інші. Тоді він добирає нову когорту людей з такими ж якостями. І вже вони винищують недавніх винищувальників по всій країні. Через півтора-два роки, в 1935–1937 р.р. було знищено всіх підданих Ягоди, а затим, вже новобранці, починають винищувати людей Єжова. Кати винищували катів. Працював гігантський сепаратор, який все найжорстокіше, найбездушніше відкидав. І це були не сотні, а сотні тисяч нелюдей, що багато років заливали всю країну кров'ю; тепер їх вимітало з земного життя. Відповідно в земному суспільстві збільшувався відсоток тих, хто не викупався в чужих стражданнях. Казати тоді про оздоровлення було ще рано; в повітрі-бо було більше страху ніж кисню. Але селекція відбулася. Вже діти переляканих на смерть людей, коли настала їхня черга перебрати кермо влади, не мали внутрішньої потреби ставити когось до стінки. Принаймні більшість із них. Як сказано в релігійних джерелах, сатана запрограмований на самознищення. Що й сталося в радянській імперії.
Шостий ангол
23. «12 Шостий же Ангол вилив чашу свою на річку велику Єфрат, — і вода її висохла, щоб приготувати дорогу царям, які від схід сонця. 13 І я бачив, що виходили з уст змія, і з уст звірини, і з уст неправдивого пророка три духи нечисті, як жаби, — 14 це духи демонські, що чинять ознаки. Вони виходять до царів усього всесвіту, щоб зібрати їх на війну того великого дня Вседержителя Бога. 15 Ось іду, немов злодій! Блаженний, хто чуйний, і одежу свою береже, щоб нагим не ходити, і щоб не бачили ганьби його!
16 І зібрав їх на місце, яке по-єврейському зветься Армагедон».
Народ — це ріка, яка тече в часі від покоління до покоління. Єфрат — люд православний, один з найбільших у світі носіїв християнства, що його вигублено було фізично — голодоморами, концтаборами, епідеміями, і духовно — підмінено в ньому споконвічні людські цінності, навіть такі, як відданість батькові й матері. Приклад — Павлик Морозов. Відданість визнавалася тільки компартії і товаришу Сталіну. На зруйнованому вщент християнстві знайшлося місце для східних царів, тих, що очолювали народи мусульманського світу і входили до складу політбюро. А також розчищалася дорога для злиття із китайським людським морем — поки не на рівні народів, а на рівні ідеологій.