Пророцтво Ів. Богослова з 12 по 19 главу стосується Мешеха й Тираса (цей останній на той час ще не виріс до ключового народу). Глави ж з 20 по 22 присвячені вже Тирасу, час якого прийшов. Він зіграє головну роль на історичній сцені, принаймні поміж яфетичних народів. На тій же сцені буде місце й Мешеху, але вже не як центральній постаті.
На користь того, що головну роль поміж яфетичних народів у третьому тисячолітті належить зіграти нащадкам Тираса, свідчать ті великі випробування, що їх зазнали українці наприкінці другого тисячоліття. Випробування народу — це селекція сутностей у потойбіччі. Вища Сила обирає собі народ, потім очищає його на рівні душ, які знову посилає у земний світ.
Людність, навіть та, яка належить до одного етносу, стає народом тільки тоді, коли її об’єднує якась ідея. Це може бути релігія, вчення, символ. Саме тільки православ’я навряд чи згуртує українців у народ. Адже та ж сама віра є і у росіянина, і у білоруса, і у грузина, і у вірменина… Це може бути національна ідея, але без помилок іудаїзму (винятковий народ) чи фашизму (понад усе). Національна ідея зароджується і формується довкола символа. Вища Сила заздалегідь подбала про такий символ, власне паросток, який уже тепер проріс у свідомості кожного українця. Це Т.Шевченко. Не випадково нащадки Тираса отримали й символ з тією ж назвою — Тарас. Це слово древні греки трактували, як бунтівний. Немає великої різниці у вимові голосних «а» та «и». Тим паче, що в древньоєврейській і арамейській мовах, якими написано біблійні тексти і звідки походять ці слова, голосні не пишуться, а тільки вимовляються. Тобто слова «Тирас» і «Тарас» пишуться як «Трс».
Отож нащадки Тираса сина Яфета, підійшовши впритул до історичної сцени, отримали від свого родоначальника й символ з його ж таки іменем. З ним і вирушать вони у третє тисячоліття. Не виключено, що й тризуб — герб України має відношення до окультних символів стародавнього Тираса, і тепер його витягнуто із прірви часу.
Із сивої давнини відомо, що між іменем, даним людині при народженні, її характером і зрештою долею існує дивовижний невидимий зв’язок. І хоч про цей зв’язок написано чимало книг, але пояснити його досі нікому не пощастило і, мабуть, тому, що пояснення слід шукати не в земному світі. Логіка підказує, що ім’я, день, місяць і рік народження — це код людської сутності, яка приходить у матеріальний світ. Під цим кодом вона виконує завдання, покладене на неї звище. Батькам тільки здається, що ім’я дитині обирають вони. Воно надиктоване їм відповідно до прикмет людини, що його носитиме.
Ім’я Тарас, як мовилося вище, було відоме ще стародавнім грекам, отож воно явно яфетичного походження. Якими ж рисами характеру наділені люди, що носять це ім’я?
Це особистості з надзвичайно багатим внутрішнім світом, яким проте притаманна стриманість, а буває навіть і зовнішня скутість. Тараси принципові й незалежні, але не вперті і завжди здатні визнати свої помилки. Вони скромні, не схильні підносити у вигідному світлі свої здобутки, не прагнуть гучного визнання, вони самі собі судді й поцінювачі, до того ж досить суворі. Люди, що носять це ім’я тонко відчувають усі прояви несправедливості, віроломства та зверхньості. Проте вони не поспішають виказувати своє обурення, але шукають оптимальний спосіб поновити справедливість. Ця уповільнена для зовнішнього ока реакція змушує іноді вважати Тараса людиною потайною і мстивою. Насправді ж тут віддається належне тому, хто заслуговує, а тільки не одразу, а по ретельному осмисленню скоєного.
Загалом докори щодо злопам’ятства найчастіше виходять від тих, хто учинив зло, але розраховував на свою повну безкарність.
Тарас добрий і чуйний. Він ніколи не відмовить тому, хто потребує допомоги, та водночас і не дозволить використати свою доброту людям нещирим, корисливим, за що ті звинувачують його у відлюдькуватості і навіть людиноненависництві.
Він не прагне брати участь у гонитві за благами, які не є для нього справжніми цінностями; через це дехто вважає його інертним, надто спокійним. Але це не так. Тарас має палку, бентежну душу, він мрійник і романтик, але його мрії настільки далекі від буденного клопоту, що їх втілення відбувається на рівні вищому, ніж той, що його може осягнути свідомість звичайної людини.
У сучасному світі, мабуть, ніде, крім України, не називають дітей іменем Тарас. І, мабуть, ніде у світі ім’я народного генія так точно не відбиває вдачу всього народу. Справедливо мовиться, що Т.Шевченко — це український народ в мініатюрі.
Якщо це ім’я, справді, символ народу, то і прикмети людей, названих батьками цим іменем, мусять відображати в собі родові прикмети всього племені.
Нехай читач сам поміркує над тим, чи проектуються наведені вище особливості людей з іменем Тарас на весь народ, родоначальником якого був онук Ноя і син Яфета.
14. Чому написано: «27Нехай Бог розпросторить Яфета, і нехай пробуває в наметах він Симових, і нехай Ханаан рабом буде йому»? (Буття, гл. 9).
Перше — «розпросторить» зрозуміле. Нащадки Яфета, справді, заселили великі простори — всю Європу і частину Азії. А ось щодо «і нехай пробуває в наметах він Симових…», то тут є над чим замислитись. Одразу слід зауважити, що займенник «він» стосується Яфета. Бо якби мовилося про Бога, то його було б написано з великої літери.
Отож, що таке намети Симові? Коли б було написано навпаки, що Сим пробуватиме в наметах Яфетових, то запитання не виникло б. Адже євреїв було розпорошено по всій Європі й Азії, тобто по території, де селилися яфетичні народи.
Скоріше за все слово «намет» — це метафора, «гілка», за якою сховано справжній смисл, «корінь». Ідеться про щось, що пов’язує яфетичні народи з семітами.І це щось дуже важливе.
Культура, мова? Ні.
Релігія. Духовне наповнення кожної людини. У всіх храмах — католицьких чи православних висять образи із релігії Сима. Це так, якби поганин побудував собі оселю, а стіни прикрасив не образами своїх кумирів, а ликами святих іншої релігії. І вже вони — лики стали господарями «намету». Вже їм — Симовим святим молився господар. У кожному домі дітей Яфета висять біблійні святі — вони стали духовним наповненням господаря і його сім’ї. Отож у домі слов’янина, романо-германця чи будь-кого духовним господарем є Бог Авраама та його людський син Ісус Христос.
Якщо ж узяти зокрема православних, то тут і храми споруджують так, що їх вивершують бані, схожі на круглі намети кочівників.
Спочатку дух Сима увійшов у намети дітей Явана — греків, а вже від них перейшов у намети дітей Тираса, Тувала, Мешеха та інших і зробив їх — намети своїми (духовно). До речі, всі книги Біблії вперше було зібрано воєдино й перекладено з арамейської та єврейської мов саме на грецьку.
Що означає «…і нехай Ханаан рабом буде йому (себто Яфетові)»?
Ханаан — один із одинадцяти синів Хама — молодшого Ноєвого (і проклятого батьком) сина. У біблійному тексті мається на увазі народ, родоначальником якого був Ханаан.
В часи Авраама народ цей був нечисленний. То були кочові племена; із тогочасних міст відомі тільки Симех, Хеврон, Луз, Сидон. Найосвіченішими й найбагатшими були мешканці Сидона. В часи, коли євреї перебували в єгипетському полоні, чисельність населення на ханаанських землях сильно зросла; з’явилися великі укріплені міста, процвітали землеробство, виноробство, торгівля. Але люди ці не мали такої релігії, яка б їх згуртувала. Богами в них були Ваал, Астарта, Дагон, Молох, Хамос. Через це племена ханаанів не об’єдналися в монолітну державу, а являли собою велику кількість малих царств (число їх сягало 70-ти). Тому завоювати їх духовно згуртованим, об’єднаним в націю іудеям (дітьми Сима), як і іншим народам, наприклад, римлянам чи грекам (дітьми Яфета) великих труднощів не становило.
Це пояснення причин, через які ханаани зникли з мозаїки народів світу. Але не програми. Програма ж була закладена Ноєм у своєму проклятті, яке записане в Книзі Буття (гл. 9), а чи Мойсеєм, який дав іудеям цю книгу. Та як би там не було, а це пророцтво, як і інші біблійні пророцтва, збулося. Ханаан був рабом євреям, грекам, римлянам.
15. У чому сила іудаїзму? У вірі, у дотриманні угоди, взятої на себе Авраамом під час укладання союзу з Богом?