«Жінка, зодягнена в сонце, та семиголовий змій.
І з’явилася на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір. 2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу. 3 І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців. 4 Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить… 5 І дитину вродила вона чоловічої статі, що всі народи має пасти залізним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його. 6 А жінка втекла на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вготоване, щоб там годували її тисячу двісті шістдесят день» (гл. 12).
«Жінка, зодягнена в сонце…» В окультизмі сонце — джерело духовності. Отож образ жінки уособлює духовність. «А під ногами її місяць…» Місяць, як і Орб (Темний сателіт) є осердям тваринної сили. Тобто маємо образ сутності, тваринна складова якої повністю підпорядкована духовній. Згадаймо біблійний вислів «наступити п’ятою на голову змія», тобто на тваринний інстинкт. «2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та муки терпіла від породу.» Щоб переконатися, що породілля — це тільки образ, наведемо кінець 12-ї глави: «17 І змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове» (ця подія відбувалася вже у земному світі). Жінка — образ, метафора, за якою вгадується нова епоха людства, що починається одразу по завершенню кола сонячного Зодіаку. Вона народжувалася, справді, у великих муках. Адже це будуть люди, не схожі на тих, що жили на землі в попередні роки. Оскільки з 1881-го починається нове коло сонячного Зодіаку, то й люди будуть за своєю сутністю схожі на тих, що жили на самому початку попереднього зодіакального кола сонця. Тобто, починаючи з 1881-го, сонце, а з ним і вся його планетна система, повернулися «на круги своя», у те місце космосу, звідки починався попередній оберт. Відтак і вплив космічних об’єктів на живі організми (гравітація, радіація, магнетизм, акустика і т.ін.) стане таким же, яким був 25920 років тому.
2. «На її голові вінок із дванадцяти зір.» Це дванадцять знаків Зодіаку (людського, а не сонячного), тобто дванадцять різних типів людей, що приходитимуть у земний світ. Дія зодіакальних сузір’їв на них проте буде дещо відмінною від попереднього.
Отже св. Іван повідомив, що у потойбіччі виношуватимуться сутності для нової епохи людства, і що ці майбутні сутності матимуть благословення Вищої Сили. А за те, чи бути їм утіленими у земних людей, а чи знищеними, змагатимуться дві сили, два егрегори: Самаель (сатана) і Михаель (Архангел Михаїл).
«3 І з’явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняний, великий, що мав сім голів та десять рогів, а на його головах сім вінців.» Тобто йдеться про егрегор зла, «змія», який спочатку перебуватиме в астральному світі і робитиме спробу зашкодити народженню нової сутності земної людини.
«Його хвіст змів третину зір із неба та кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить…» Щоб зрозуміти, що таке «третина зір», треба осмислити окультний термін «астросом». Це напівматеріальна оболонка, яка втілює дух у матерію, тобто «програма», яка відповідає за втілення духа в «скафандр» (тіло) і функціонування «скафандра», коли в ньому є дух. «Астросом» — слово, що складається з двох грецьких: «астра»— зірка і «сомо» — тіло. Тобто це частка астрального світу. Хвіст змія кинув додолу (у земний світ) третину астросомів (зір), які й стали складовою тогочасного людства, значна частина якого були ті, що «вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове».
Потім, коли змій програв війну з Архангелом Михаїлом на небі (там переміг світлий егрегор), «скинений він був додолу, а з ним і його анголи були скинені». «13 А коли змій побачив, що додолу він скинений, то став переслідувати він жінку, що вродила хлоп’я». Виходить, що жінка була і на небі, й на землі… Отже це, справді, метафора, за якою сховане щось, що визначає поступ, формування, як матеріального, так і астрального світів. Воно виявилося неприйнятним для Самаеля, тому й повів він боротьбу з ним. «14 І жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи, і півчасу». Два крила — це дві гілки християнства: православна і католицька. Пустиня — спустошене від віри й духовності місце (у часі). Годувати — підтримувати духовно. «Час, і часи, і півчасу» — за цим, мабуть, стоїть якийсь реальний термін.
«15 І пустив змій за жінкою з уст своїх воду, як річку, щоб річка схопила її.» У Івана Богослова вже були аналогічні образи: «а голос Його (Христа) — немов шум великої води», «а з уст Його меч обосічний виходив» (гл.1: 15, 16). Тобто тут — у 12-ій гл. йдеться про лихе слово змія, метою якого було підірвати віру, що мала стати складовою духовності нової епохи. «16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої уста, та й випила річку, яку змій був пустив із своїх уст…» «Земля» — людність планети, яка «випила» (слухала) словесний потік змія, але не повірила йому.
Після цього «змій розлютувався на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідоцтво Ісусове.» Починалася епоха сатанинства в земному світі. На одній шостій суші неподільно вже панувала звірина. Слово «воювати» — тут не метафора. Згадаймо вказівку Леніна за номером 13666/2 від 01.05.1919 р., у якій наказується: «…Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно (підкреслення Леніна) и повсеместно. И как можно больше…»
Стародавній егрегор зла, що витає над людством з незапам’ятних часів, бачив у христовій вірі найлютішого свого ворога. Християнство-бо руйнує основу, на якій тримається егрегор «око за око, зуб за зуб». Першим виконавцем цього егрегора був цар Ірод. Убивство ним чотирнадцяти тисяч немовлят міста Віфлеєма, поміж яких мав бути й Месія, сповідувало дві мети — земну і астральну. У біблійному пророцтві сказано про прихід царя іудейського, тобто альтернативного до існуючого. Тому Ірод, довідавшись про народження Ісуса, пішов на такий жахливий злочин. Але головний мотив — астральний. У земний світ було висіяно зернину, яка, визрівши, дасть плід віри для всього людства. Віри, якій у майбутньому судилося заповнити сутності людей новим змістом, тобто витіснити з них сатанинство Самаеля.
Перед Леніним стояло складніше завдання. Адже зерно проросло, дало насіння, яке розвіялося по всьому світу і зійшло в душах людей. Тобто Ленін воював не з першопричиною, а з наслідком. Але обоє: і цар Ірод, і перша голова радянської звірини вели боротьбу з Богом.
Однаковою мірою вони були й покарані. Ірод помер страхітливою смертю в Ієрихоні — був з’їдений живцем червою. Ленін також конав у жахливих муках. Ось свідчення: «Інтернаціоналісти цілодобово несли варту довкола розкішного двоповерхового особняка, колишнього заміського палацу князя Сергія Олександровича в Горках. Морозної різдвяної ночі 1923 р. вони почули страшне виття, що долинало прямо з-під будинку. Була глибока ніч, у небі світив повний місяць. Клацнувши затворами своїх випробуваних австрійських карабінів, вартові стали сходитися на те виття, вирішивши, що до особняка підійшли з лісу вовки. Але вовків не було. На заскленій веранді першого поверху у кріслі-каталці сидів Ленін, одягнений у тілогрійку й валянки. Підвівши виснажене обличчя до місяця, він тужно й дико вив. Злий дух гукав до своїх побратимів у космосі, благаючи випустити його на волю.» (І.Буніч).
А за рік по тому, у січні 1924 р., робітники копали котлован під тимчасовий мавзолей. Ломом була пробита каналізаційна труба, але пробоїну у лютий мороз не помітили. Та вже з відлигою труба лопнула, заливши нечистотами мавзолей. Церковники, довідавшись про це, казали: «По мощах і єлей».
Якщо у Леніна була партія більшовиків, то в Ірода — релігійна організація, секта, члени якої вважали Ірода месією і які діяли у спілці з фарисеями. Вони називалися іродіанами і обслуговували царську династію. Іродіани цькували Христа і після смерті Ірода І Великого. Спровадження Ісуса на Голгофу, як і подальше переслідування християн фарисеями, відбувалося під впливом партії Ірода.