2. Як уже зазначено, афоризми при окремих рисках розповідають про послідовний розвиток ситуації. При цьому перша позиція характеризує лише сам початок цього процесу, коли він ще не виявлений із усією його типовістю. Друга позиція характеризує апогей внутрішнього розвитку цієї ситуації так само, як п’ята позиція — максимальне розкриття його зовні. Третя позиція характеризує момент кризи, переходу від внутрішнього до зовнішнього. Тому якщо прочитати поспіль всі афоризми третьої позиції, то, незважаючи на весь їхній лаконізм, що іноді зустрічається, виступає їхня спільна риска — небезпека становища. Наприклад: «Очікування в багні. Наближається прихід розбійників» (гекс. № 5); «У війську може бути віз трупів. Нещастя» (гекс. № 7); «І кривий може бачити! І кульгавий може наступати! Але якщо наступиш на хвіст тигра, то він укусить тебе, і буде нещастя. Воїн усе ж діє заради великого володаря» (гекс. № 10); «Крокви прогинаються. Нещастя» (гекс. № 28); «Зв’язаному втікачеві буде хвороба та небезпека. Тримати слуг і служниць — щастя» (гекс. № 33) тощо. Четверта позиція характеризує початок прояву цього процесу зовні. Тому вона настільки ж мало типова, як і перша. Однак на ній позначається сприятливий вплив п’ятої позиції, що наближається. Тому й афоризми четвертої позиції не такі похмурі, як попередні. П’ята позиція вже вказана в зв’язку з другою. Шоста ж позиція — це завершення або перерозвиток процесу цієї ситуації, в якому вона або втрачає свою типовість, або перетворюється на свою протилежність. Останнє особливо характерно викладено в гексаграмах № 11 і № 12.
3. Необхідно завжди мати на увазі, що основний текст найтіснішим чином пов’язаний із гексаграмами, триграмами та рисками, їхніми складовими. Тому для того, щоб вдуматися в значення того чи іншого афоризму, необхідно розглядати його з урахуванням їхньої символіки, зазначеної у вступі до цієї роботи.
4. Зв’язок афоризмів одного з одним, їхню зміну необхідно розглядати як конкретизацію семи основних постулатів «Книги змін», успадкованих із цього реального тексту всіма коментаторами, незважаючи на всю їхню відмінність, вказану раніше. Ці сім постулатів найяскравіше виступають у «Сі ци чжуані», однак при ретельному міркуванні можна переконатися, що вони як такі собі обертони притаманні й основному тексту. Ось вони в загальних рисах:
1) світ — це мінливість і незмінність, і, більше того, їхня безпосередня єдність;
2) в основі цього лежить полярність, що проходить через весь світ, антиподи якої настільки ж протилежні один одному, як і тяжіють один до одного: в їхніх взаєминах проявляється світовий рух, як ритм;
3) завдяки ритму стале і те, що ще не настало, об’єднуються в одну систему, за якої майбутнє вже існує також і в сьогоденні, як «паростки» нових подій;
4) необхідне і теоретичне розуміння, і практичне здійснення цього; й якщо діяльність людини нормована таким чином, то вона гармонійно включається в своє оточення;
5) таким чином, виключається конфлікт внутрішнього та зовнішнього, і вони лише розвивають один одного тим, що внутрішнє визначається зовнішнім і творить у зовнішньому;
6) при цьому особистість приділяє достатню увагу, як собі, так і навколишньому її суспільству, і, задовольняючись своїм становищем, знаходить можливість вищої форми творчості: творчості добра, а не виконання якихось правил великої моралі;
7) так, завдяки витриманій єдності абстракцій і конкретності досягається повна гнучкість системи.
Може скластися враження, що ці постулати показані занадто сучасною мовою. Однак у завдання автора цього дослідження входить посильно зробити зрозумілим читачеві те, що йому незрозуміле у вигляді оригінального тексту. Якщо озброїтися цими вказівками й узятися за читання пропонованого перекладу, то навряд чи «Книга змін» буде настільки зрозумілою, звісно, лише за умови активної уваги читача до тексту. Пасивне ж читання «Книги змін» як цікавої белетристики, — даремна трата часу.
Перша частина інтерпретації побудована на підставі критичної школи коментаторів Ван Бі, Вань І, Іто Тогай.
Назва цієї класичної книги Китаю пояснюється тим, що головна ідея, що лежить в її основі, — це ідея мінливості. У доісторичні часи, ще до виникнення писемності, цю ідею люди почерпнули зі спостереження над зміною світла та темряви в світі, що оточує людину. На основі цієї ідеї була побудована теорія ворожіння про діяльність людини: чи йде ця діяльність врозріз із ходом світового звершення, чи вона гармонійно включається в світ, тобто чи несе вона нещастя або щастя, як це називається мовою технічних термінів «Книги змін».