— Доктор Гегеман нічого не забув. Саме тому й звертається до вас з проханням передати йому документи. Вам їх згодом повернуть, якщо вони такі цінні для вас.
— Я б, знаєте, й не проти. Але він, мабуть, дещо й так собі уявляє. Бо того, що в мене є, не так уже й багато. Ось… — Вона підійшла до декоративної шафи під стіною. — Ось, можете переконатися. Кілька листів від Джеймса, його щоденник, написаний таким гарним почерком, що навіть я не завжди можу все розібрати. І ще оці старі папери з міністерства пропаганди. Я знайшла їх у свої квартирі, коли він був уже мертвий.
Вона жестом покликала його до себе. Бірштреккер дійшов до напіввитягнутої шухляди, побачив перев'язані шнурком пакунок, пожовклі папери з нацистським державним знаком і відразу збагнув, що це саме той матеріал, який розшукував доктор Шарф.
Жінка раптом завагалася. Вона спиною заступила ляду, схрестивши на грудях руки.
— А що я матиму, якщо віддам вам ці папери?
— Пан доктор Гегеман, звичайно, за все віддячить, фра Келлер.
— Так? А в який спосіб?
— Він міг би відкрити вам рахунок у ФРН. Якщо ви колись, вийшовши на пенсію…
— Дуже приємно чути. Передайте йому, нехай він спершу це зробить, а тоді побачимо.
— Але ж, шановна фрау Келлер! Панові доктору Гегеману документи потрібні негайно. Він би звернувся до вас набагато раніше, якби знав адресу.
— Я вам вірю. А чому він не знав моєї адреси? Тому що ніколи про мене не думав! — Голос її став різкий. — Понад двадцять років з його ласки я сиджу ось тут. Понад двадцять років він жодного разу не поцікавився ні мною, ні дитиною! І раптом така великодушність! Послухайте, пане… Я не проти, хай він забирає ці речі. Всі. Але не так! Не так просто. Я ніколи…
Що сталося з жінкою? Вона раптом закричала, ніби з нею стався істеричний приступ.
Бірштреккер різко махнув рукою. Вона враз замовкла, але перелякано і водночас люто дивилася йому в обличчя.
— Шкода, — почав він спокійно її умовляти, намагаючись, ніби між іншим, створити контраст до її різкого голосу й до змісту тих слів, які він збирався сказати. — Шкода, — повторив Бірштреккер. — Пан доктор Гегеман врахував, звичайно, можливу відмову з вашого боку. Але ж від цього не повинні піти прахом його плани. До речі, тоді він змушений буде абзац про смерть О'Дейвена сформулювати ось так: «Цей мужній борець-антифашист потрапив у лабети гестапо через зраду однієї фанатичної прихильниці нацизму. Ця жінка — Беата Келлер, яка винна в загибелі О'Дейвена, живе собі спокійнісінько в НДР і так далі й тому подібне…» Що з вами?!
Наступила реакція, яку важко було уявити собі в подібній ситуації: жінка ступила кілька кроків убік, на її обличчі з'явився жах, вона виставила вперед руки, ніби захищаючись від удару, і промимрила:
— Ні, ні, тільки не це, благаю вас, тільки не це!
— Усе залежить від вас, фрау Келлер! — Бірштреккер і далі говорив спокійно, пильно дивлячись на неї. Потім почав повільно наближатися до неї. Вона відсахнулась, звільнивши дорогу до шафи. — Не робіть дурниць, — повторював він весь час одну й ту саму фразу, потім засунув руку в шухляду, намацав пакунок і взяв його.
Цієї миті жінка раптом кинулась на нього. Бірштреккер підняв коліно, щоб вона наштовхнулась на нього.
Скрикнувши, вона впала, а в нього миттю підкосились ноги…
Коли капітан Госс, почувши домовлений крик, ускочив до кімнати, то ледве втримався, щоб не засміятися. Соня Грюнберг, співробітниця його відділу, яка видавала себе за Беату Келлер, стояла біля Бірштреккера на колінах. Вона буквально поклала його на лопатки. Госс показав свої документи й наказав вивести затриманого.
— Браво, Соню!
Вона підвелась і махнула рукою.
— Жаль, що товариш Лауренцен рідко дає мені такі доручення.
— Думаю, тобі треба працювати в театрі.
— Не говори нісенітниць. Ти все чув?
— Кожне слово. Ваша бесіда записана на магнітофонну плівку.
Операція відбулася за планом. Підготовка була проведена грунтовно. Постійно вівся контроль по радіо. Соня Грюнберг кілька разів розмовляла з фрау Келлер. А що Бірштреккер, чи як там його звали, відразу накинеться на пакуночок пожовклих паперів (до речі, то були відстрілочні картки Трептовського товариства мисливців 1938 року), вони аж ніяк не чекали.
Манфред Госс не мав вказівок допитувати затриманого на місці. Він зачекав, поки Соня Грюнберг зняла свою перуку і знову стала привабливою тридцятирічною жінкою, потім вони обоє та Бірштреккер у супроводі поліцейського в мундирі вирушили службовою автомашиною до Берліна.
Майор Лауренцен уже чекав їх — і капітана Госса, і старшого лейтенанта Гайнсена, і молодшого лейтенанта Кушеля. Всі троє одержали спеціальні завдання, і кожен з них уже повідомив про успішне виконання.