Відтак Майнк вимушений був докласти немало зусиль, аби повернути розмову в бажане русло.
— Багато людей, які боролися в Іспанії й нині живуть у нашій республіці, знали О'Дейвена. Деякі чули тільки прізвище, а дехто знав його й особисто. Звістка про те, що він загинув у боях за Брунете, сколихнула всіх. Звичайно, не зразу, бо дехто, кого я розпитував, дізнався про його смерть лише через кілька місяців. Але суперечностей не виникало. Усе сходилось. Навіть більше, товариші, які працювали у штабах чи управліннях, підтвердили мені день та місце його смерті. Їхні свідчення зі мною… якщо бажаєте прочитати…
Він занурив руку в портфель, аби пред'явити решту документів. Ірландець замахав руками:
— Я не хочу вас перевіряти, любий колего. Певен, що ви попрацювали сумлінно. Що мене бентежить, то це лише…
— Що лише?
Після паузи, яку ірландець зробив, вимовивши це слово, пін набрав повні груди повітря й так сидів не озиваючись. На кілька секунд пауза зависла між ними. Виникло враження якоїсь неприємної, майже штучної напруженості.
— Так, так, слухаю вас, — порушив мовчанку Майнк. — Що вас бентежить? — Він глянув на червонощоке обличчя, н ке наближалося до нього і вже торкалось його своїм диханням.
— Я хочу сформулювати це інакше. Німецька Демократична Республіка — все-таки порівняно маленька країна. Наукові сили, безперечно, у вас нечисленні і, наскільки и знаю, використовуються на головних напрямках роботи. Чому ж, запитую я себе знову і знову, Стюарт Джеймс О'Дейвен стоїть у центрі ваших зацікавлень? Чому ваш інститут чи взагалі ваша держава витрачає такі великі кошти, щоб дослідити долю цієї одної людини? Іноземця. Я гадаю… Звичайно, мене це аж ніяк не обходить, а тільки ж… Хіба для досліджень ученого такого масштабу, як ви, це справді важливий об'єкт?
Запитання було поставлено руба. З виразу обличчя ірландця було видно, що йому прикро, ніби йому шкода Майика. Він відкинувся у кріслі й сплів руки.
— Я не розумію вашого запитання, містере Мейволд. Ми ж докладно писали один одному про наші наміри. Ви працюєте над книжкою про ірландських громадян під час другої світової війни. Тут ви й наткнулися на Стюарта Джеймса О'Дейвена. Я керую дослідницькою групою, яка піймається боротьбою Інтернаціональних бригад у Іспанії. Ми теж наткнулися на Стюарта Джеймса О'Дейвена. Ваш і наш погляд на життя і смерть цієї людини не збігаються. Чи ж не можна на цій підставі сказати, що нашу наукову суперечку слід привести до однозначного висновку?
— Гаразд, гаразд, я з цим згоден. У такому ж дусі працюю і я. Однак натужуся тут я сам-один, це, так би мовити, моя особиста справа. Успіх чи невдача — теж тільки моє особисте діло. У вас — навпаки… Крім того, О'Дейвен був ірландець, і я — ірландець. Тож мною керують зовсім інші мотиви.
— Саме в цьому й полягає ваша помилка! Ми не знаємо такого національного розмежування!
Гайнц Майнк відчув, як змінився його голос, став твердіший, грубіший.
Здавалося, що й ірландець це помітив.
— Зрозумійте правильно мою зацікавленість, шановний колего. Правда, для цього вам треба уявити себе в моєму становищі. Ви знайшли найкоротший шлях для закінчення твору, у якому ви зацікавлені не лише з професійної точки зору, і раптом звідкись випливає думка, яка зводить нанівець усе написане вами. Хіба в такій ситуації не виправдана маленька частка скептицизму? Чи не напрошується також питання, чому, власне, партнер, а краще сказати — противник, такий заангажований? Я просто не можу повірити, що вами керує лише професійне честолюбство… Гадаю, вас цікавить не лише з'ясування обставин життя й загибелі певного об'єкта дослідження. Інакше думати я не можу, надто високо я вас ціную, пане Майнк.
— Хочу вам сказати ось що: дослідження долі людини ніколи не було для мене лише «об'єктом» моєї роботи. Та я, погоджуюсь, що в даному разі справді є ще й інші обставини… Ні, вам не варто так насторожено вслухатися в мої слова, я кажу вам те, що абсолютно нормальне, нормальне принаймні у нашій суспільній формації. Боротьба добровольців в Іспанії рівно тридцять років тому, їхня готовність на самопожертву, їхня мужність, завжди служитимуть для нас прикладом, взірцем. Вони для нас — герої. Ми намагаємось проникнути у світ думок цих людей, у світ їхніх почуттів, щоб зрозуміти їх повністю, повчитися в них. Я вже наголошував на цьому, коли казав, що Іспанія для нашого народу стала певним поняттям — поняттям солідарності й класової свідомості. Національність тут відіграє цілковито другорядну роль. І чим ретельніше ми займатимемося цими борцями Інтернаціональних бригад, — О'Дейвеном, приміром, я займався грунтовно, — тим ближчими вони будуть для нас. Не знаю, чи ви розумієте, що маю я на увазі. Хоча О'Дейвена я ніколи не бачив навіть на фотографії, не маю жодного йаго листа, нічогісінько не маю, — однак він мені ближчий, ніж…