Про свій візит майор Лауренцен повідомив місцеві органи влади. Там підготували все необхідне: у розпорядженні оперативної групи були місцеві архівні дані й картотека прописок, реєстр смертей і плани земельних ділянок.
Та перш за все в розпорядженні групи був Георг Гайлькамм. Колишній завгосп пансіонату, тепер уже пенсіонер, не міг пригадати О'Дейвена навіть тоді, коли йому показали фотографії. Беату Келлер він теж не впізнав. Але він добре пам'ятав, що під кінець війни один з мешканців пансіонату щось крадькома робив на горищі, взявши його найкращі інструменти, які повністю зіпсував, бо, очевидно, наткнувся на камінь або на сталеву балку.
І це вже наводило на слід. Матеріал, який заховав О'Дейвен, був загорнутий у брезент і кілька разів перев'язаний шнурком. Він лежав у вправно зробленій, а потім замурованій ніші в стіні. Згорток був запакований у коробку з-під дитячої «Гри в корів». Самої гральної дошки й фігур не було, очевидно, О'Дейвен їх знищив.
— Загалом там були оригінали документів, фотокопії й фотоплівки, — сказав майор Лауренцен. — Щоб розібратися в них, потрібен час. Звичайно, ми з ними вже трохи познайомилися, наскільки це можливо. Оригінали документів — то виключно написані в будиночку над озером донесення про фашистські злочини. Там є повідомлення всіх радіостанцій світу, а також фрагменти знаменитих промов Томаса Манна, в яких він таврував фашистів за масові вбивства і намагався пробудити німецький народ. Це жахливі зведення, такі страшні, як сама дійсність. Жоден з тих людей, які знали або повинні були знати про ті події, не може тепер стверджувати, ніби нічого про них не чув. О'Дейвен зберіг переважно документи своєї установи, тобто міністерства пропаганди. В реєстраційній книзі міністерства закордонних справ зазначено також і відділ Кізінгера. Проте чи одержував він ті документи особисто й чи працював з ними, ще не доведено. Точні дані про це ми отримаємо згодом. — Майор Лауренцен глянув на годинник. Він, очевидно, квапився. — Товаришу Гайнсен, запитайте у професора Шуріке з Академії наук, де товариш Кушель. Не хочу без потреби затримувати професора Майнка і…
— Ви мене не затримуєте. Анітрохи. Але я хотів би вас дещо запитати. Хто в міністерстві пропаганди отримував ті зведення з будинку над озером? Або конкретніше. Чи був серед цих людей Гегеман?
— Так. Хоча в велетенському апараті міністерства вія, очевидно, був лише маленьким гвинтиком. Як офіцер СС він відповідав за дуже вузький обсяг передач: на Уельс, Ірландію, Шотландію. Поки не доведено, що він особисто брав участь у виконанні спеціальних завдань, причетних до воєнних злочинів.
— Отже, не гірший від інших? — спитав Майнк.
— Можливо, трохи кращий від зовсім поганих. Після звільнення з американського полону Кізінгер забрав його до себе. Спочатку зробив його депутатом бундестагу від ХДС, а потім узяв з собою в баденвюртемберзький земельний уряд. Коли Кізінгер став федеральним канцлером, то й Гегеман прибув до Бонна, — відповів майор Лауренцен, а потім додав: — Я можу вам навіть сказати, де й коли він народився, коли пішов до школи, вступив до СС… Я можу дати вам відомості про Беату Келлер, про швейцарів і кур'єрів міністерства. Тільки про О'Дейвена не знаю нічого. Нема у мене ні його біографії, ні анкети, лише ота заява, про яку ми вже знаємо. Тому я так напружено чекаю… Ага, ось і він нарешті!..
Томас Кушель хотів пояснити, чому він запізнився, але Лауренцен перебив його, сказавши:
— Наша здогадка, товаришу Майнк, а радше наше сподівання, що О'Дейвен разом з цими документами зберіг і свої записи, підтвердилась. Вони написані ірландською мовою, і молодший лейтенант Кушель уже віддав їх перекласти. Ясно, що цієї роботи ми не могли доручити фрау Келлер.
Лауренцен, прочитавши переклад, відклав його.
— Цього листа віддамо фрау Келлер, оскільки він писався для неї. Тому я й не хотів би його зачитувати. Для нас мають значення тільки три-чотири фрагменти. Я коротко поясню вам відповідні місця.
О'Дейвен, між іншим, згадує і про події у Фрідріхсваллі. Він залишив фрау Келлер у пансіонаті, сказавши, ніби йде по покупки. Насправді ж хотів зустрітися зі зв'язковим. Та раптом він помітив есесівців, що оточили територію. Частина з них почала робити обшук у пансіонаті. Якби він відразу повернувся назад, то зв'язковий, може, ще зміг би врятуватися. Але ж О'Дейвен будь-що хотів одержати новий код, на який так розраховував. Щоправда, ще встиг попередити того чоловіка і сам уник небезпеки. Але зв'язковий не знав місцевості, і його схопили.