Певної кульмінації у цьому розвитку О'Дейвен досяг, перевидавши книжку ірландського патріота й марксиста Джеймса Коннолі «Робітники в ірландській історії». Він сам прокоментував її і, незважаючи на всі труднощі, допоміг її розповсюдити.
Завдяки тлумаченню цього твору О'Дейвена дуже цінували у фахових колах, я дуже добре пам'ятаю, хоч сам особисто ніколи не бачив його. Про подальшу долю його нічого не можу сказати, бо особисте життя цієї людини, незважаючи на всі мої спроби, для мене загадка. На жаль, ніде — ні в архівах, ні в бібліотеках — нема його портрета. Востаннє він видрукував статті 13 і 21 листопада 1936 року, потім його сліди загубились. Як резюме, хотів би сказати, що Стюарт Джеймс О'Дейвен був в Ірландії дуже популярний репортер і оратор, який умів висловити найболючіші думки й почуття населення».
Мейволд ще писав, що про перебування О'Дейвена в Іспанії у нього нема ніяких фактів. І якби професор Майнк повідомив йому щось докладніше про це, то він, Мейволд, був би йому дуже вдячний.
— Це я, звичайно, зробив, — запевнив Майнк. — Я написав, що О'Дейвен був офіцером П'ятнадцятої Інтернаціональної бригади й загинув у тридцять сьомому році в битві за Брунете. Подробиць я тоді й сам ще не знав. Я, може, й не займався б так прискіпливо подробицями, якби згодом з Дубліна не прийшла оця дивна звістка. Прочитайте.
«Я Вам вдячний за Ваш теплий лист і за відомості про Стюарта Джеймса О'Дейвена. На жаль, мені здається, що Ви — і не лише Ви! — послуговуєтесь неточними даними. О'Дейвен не загинув в Іспанії. Займаючись новою науковою працею, яка висвітлює участь ірландських громадян у другій світовій війні, я натрапив на його прізвище. У 1944 році О'Дейвен перебував у Берліні.
Поки що я не можу повідомити Вам про це нічого конкретнішого. Те, що мені відомо, потребує ретельної перевірки. Може, мені колись доведеться скористатися Вашою допомогою й підтримкою відповідних служб Вашого уряду. Але спершу я вивчу документи британської контррозвідки періоду останньої війни. І в архівах Бі-бі-сі сподіваюся знайти деякі документи. Побажайте мені успіху. Йдеться — та кому це я кажу! — не про те, хто тут має слушність, чи про чийсь престиж, а лише про утвердження істини.
Відданий Вам
Вільям Мейволд».
— А далі?
— Наше листування, — сказав Майнк, — збільшилось за обсягом, але поступилося, це стосується листів Мейволда, у своїй субстанції. Загалом він обмежувався тим, що, за його словами, «з надзвичайною цікавістю» вивчав мої аргументи і «впорядковував їх у велику, захоплюючу подих, певну загальну систему». Що це конкретно мало означати, він не казав. І лише одного разу висловився трохи конкретніше — в листі від третього вересня. Він сформулював свою думку так: «Я весь час мрію про те, щоб побувати у Центральному архіві в Потсдамі. Документи фашистського міністерства закордонних справ, які там зберігаються, можуть допомогти нам обом». Оце і все. Незабаром надійшло запрошення на симпозіум до Мюнхена. Мейволд писав, що він теж братиме в ньому участь, і ми домовились про зустріч, яка й відбулася кілька днів тому.
— І під час зустрічі професор Мейволд відмовився від усіх своїх колишніх тверджень.
— Саме так. Він сказав, що ця людина в Берліні, слідами якої він ішов, — не О'Дейвен і взагалі не ірландець, а англієць.
— Англієць. Англієць, який у сорок четвертому році… Професор Мейволд весь час називав сорок четвертий рік? Жодного разу не сказав сорок п'ятий?
— Лише тисяча дев'ятсот сорок четвертий.
— Людина, похована на Староміському кладовищі, померла в лютому сорок п'ятого.
— Ви теж думаєте, що то той самий англієць, якого має на увазі професор Мейволд?
— Не знаю. Англія була у стані війни з фашистською Німеччиною. Англієць у Берліні у той час… Це міг бути або військовополонений, або шпигун. Але…
Манфред Госс далі не говорив. Він хотів сказати: «Але хіба шпигунів хоронять з траурними почестями?» Та згадав про останнє повідомлення майора Лауренцена, а воно було дуже доречне, таку можливість не можна було скидати з рахунку.
Госс похитав головою.
— Облишмо на деякий час могилу й покійника. Мейволд згадував про могилу?
— Жодного разу. Якби він згадав, то й я щось знав би про неї.
— Правильно. Отож простежмо за його думками. Мейволд займається долею людини, яка в сорок четвертому році жила в Берліні. Протягом кількох місяців він вважає, що ця людина — ірландець Стюарт Джеймс О'Дейвен. Він активно відстоює свою думку, сперечається з вами, називає джерела, які хоче залучити для підсилення своєї гіпотези: документи британської контррозвідки, архіви англійської радіокомпанії, розраховує й на документи фашистського міністерства закордонних справ, які зберігаються у Потсдамі. І раптом несподівано для вас Мейволд міняє свої погляди. Він каже: «Все, що я дізнався про цю справу, не підлягає сумніву. Тут ідеться не про Стюарта Джеймса О'Дейвена і взагалі не про ірландця, а про англійця. Тому я припиняю свої дослідження, оскільки пишу не про англійців». Влучив я в ціль, товаришу Майнк?