— Вирішальна година… Технічна точність… Застосування в психологічно вирішальний момент… Тріумфальне військове мистецтво фюрера…
Вони дізналися трохи нового, почули підтвердження того, про що раніше здогадувались і про що ходили різні чутки. Що «Фау-1» не дала бажаного наслідку… Що через надто низьку висоту траєкторії від неї є надійний захист… Загороджувальні балони, зенітки, навіть літаки-винищувачі… Нині все по-іншому…
— Історичний поворот… Невдовзі перед остаточною перемогою… У повній бойовій готовності дванадцять тисяч ракет…
А тоді тричі «хайль»: боротьбі, перемозі, Гітлеру. Вільно!
Гегемана хтось поплескав по плечу. З блиском в очах на нього дивиться О'Дейвен.
— Ну, що я казав? Перемога вже справді не за горами!
— Гадаю, що це сказав Фернау.
— Написав. А скажу я. У завтрашній передачі.
Утворюються групи. Скрізь гамір. Гуттерер викликає по прізвищах. Названі поспішають до сходів, одержують накази. Клацають підборами. Повертаються кругом. Зала порожніє.
— Гауптштурмфюрер Гегеман! Пан О'Дейвен!
Вшанування по рангу. Мундир СС поряд з двобортним цивільним костюмом. О'Дейвен випинає груди, хоче конкурувати, хоче, так би мовити, взяти реванш за свою цивільну неповноцінність. У всякому разі так здається Гегеманові. І Гуттерерові теж, мабуть. Вираз його обличчя стає ще пихатіший. Колишній тісний контакт з ірландцем, здається, давно послабився. Тон різкий.
— З вашою передачею зачекаємо, О'Дейвен. Можна імпровізувати. Цієї ночі ви працюєте в будиночку біля озера. Гауптштурмфюрер, проведіть його!
«Погано», — думає Гегеман.
Вони йдуть на стоянку автомобілів. О'Дейвен прикидається, ніби йому холодно. А може, йому справді холодно. Він зводить комір пальта.
— Вперед до Ваннзеє!
Будинок на Великому Ваннзеє. Центральна станція розвідувальної радіослужби. Там щоденно перехоплюються триста шістдесят передач тридцять одною мовою з усього світу. Перехоплюються, перекладаються, класифікуються по сорока шести рубриках і передаються телеграфом далі.
О'Дейвен теж починав колись тут. Не в будиночку над озером, але в цьому відділі. Тоді, восени 1940 року, усе було розкидане, децентралізоване.
Гегеман знає шлях його становлення. Бо всі ці роки мусив його супроводжувати. Іноді це було навіть приємно. Бо з ірландцем можна було знайти спільну мову.
Ну гаразд, отже, будиночок на озері, там можна почути, що говориться в світі. Чи в нього перехопило подих перед цією диво-зброєю, яка, може, й справді такою і є, треба лиш зачекати?
Ніч не змінилася, вже попахує зимою, наближається різдво. Вулиці темні, вузькі шпарки на пофарбованих у чорне фарах майже не пропускають світла. Пробираєшся ніби навпомацки, дорогу лише вгадуєш, а перешкод більше ніж видно.
Мотор голосно гуркоче. Торохтить кузов. Вікна зачинені погано, протяг зі свистом б'є прямо в обличчя. Їдуть мовчки, обидва невеселі.
Повітряна тривога. Десь у районі Потсдамського майдану завивають сирени, невдовзі машину зупиняє патруль протиповітряної оборони.
— Спецдозвіл! — сердито гукає Гегеман. — Нагальна справа! — Він показує документ.
Поїхали далі. Гегеман відчуває на собі погляд О'Дейнена — якийсь насторожений, підозріливий.
— Вам страшно, Джеймсе?
— Ми краще прислужимось Німеччині, якщо запізнимось туди на дві години, а не тоді, коли навіки залишимось під руїнами!
Доктор Гегеман не відповідає. Машина викочується на Шттемберзький майдан, завертає на вулицю Тауенцієн. Вони бачать спалахи вогню із жерл зеніток, чують і постріли. Визначивши позицію зенітної батареї біля зоопарку, орієнтуються, куди їм їхати.
Швидше, швидше, подалі від центру. Машину кидає в різні боки. Буксують колеса, вищать шини. Курфюрстендам широка, рух тут дозволяється в кілька рядів, проїжджа частина дороги вільна. Одразу за Галензеє стає видно, як удень. Американські бомбардувальники скинули освітлювальні бомби, і ті зависли в небі пірамідами, мов новорічні ялинки, й освітлюють місцевість, яка має стати об'єктом атаки. Це — майже квадратний чотирикутник саме там, куди вони їдуть.
— Ми ж пхаємось прямо у пекло! — кричить О'Дейвен.
Гегеман гальмує, трохи вагається, вмикає задній хід і хоче розвернутися. Здає трохи назад, потім повертає кермо на сто вісімдесят градусів. Помітив перешкоду, коли вже натиснув на акселератор. Надто пізно. Машина врізалась у тумбу з оголошеннями. Скло розлітається на друзки, залізо тріщить, з грюкотом відлітають дві шини.
Гегеман наче в лещатах. Кермо влізло йому під шлунок, лобом ударився в вітрове скло, на обличчі відчуває кров, пін не може ні ворухнути рукою, ні повернути голову. Став важко дихати.