Але свідомості він не втратив, вона реєструє кожнісіньку дрібничку, може, тільки все в перекрученому вигляді — швидке сприймає за повільне, тихе — за оглушливе.
Довкола все ламається й тріщить. Стоїть рев і крик. Ніби розлютувався ураган.
Хтось хапає його. Він починає кричати. Чиїсь пальці міцно впиваються йому в плече. Гегеман вивалюється з машини й потрапляє прямо в ураган.
О'Дейвен допомагає йому встати. Вони біжать вулицею. Скрізь палають будинки, оглушливо завиває вогняна буря. Бомби рвуться ніби перед самісіньким носом.
Падає будинок. З нього вибігають люди, і здається, цьому людському потокові не буде кінця. У кожного на голові мокра ковдра чи хустка, всі вони ледве тримаються на ногах і поводяться мов божевільні. Злякано глипають навсібіч, не знають, куди подітися, бо скрізь вогонь. Повітря кишить під іскор і палаючих головешок. Усіх мучить нестерпна спека. Буря шаленіє, захоплюючи з собою все, трясе людьми, наче кривава заметіль. Багато хто біжить, нагадуючи собою живі смолоскипи. Пронизливий крик долучається до вибухів бомб і гуркоту зруйнованих бомбами будинків.
Бомбосховище! О'Дейвен кричить і розмахує руками. Показує ліворуч, вибігає наперед, зупиняється, знову кричить. Але кричить не до Гегемана, який стоїть поряд із ним, а до отих божевільних людей. Його помічають, ідуть за ним. Не всі. Дехто.
Гегеман здогадується про намір О'Дейвена. Недалеко звідси територія колишнього парку, уцілів клозет, там в вода, а найголовніше — менша небезпека, що на тебе зваляться стіни зруйнованих будинків. Гегеман бачить, як О'Дейвен перехоплює людей, зриває з них палаючий одяг і тягне за собою. Чоловік двадцять збираються в нужнику, де вони думають знайти собі рятунок.
Нашвидкуруч перев'язуються рани. О'Дейвен узяв командування на себе. Якийсь час тут ще можна дихати, але невдовзі чуються крики:
— Ми задихаємось!.. Води!..
О'Дейвен вилазить на унітаз, наказує подавати йому хустки, він намочує їх у бачку й віддає назад. Якась жінка, хитаючись, намагається вибратися з нужника.
— Тату! Урзула!
Її не можна вгамувати. У Гегемана бракує сили спинити її. Вона й далі кричить:
— Тату! Урзула!
Прямо перед входом падає фосфорна бомба. Усіх охоплює паніка. Люди зривають двері туалету і тримають їх, мов щит. Але двері починають горіти полум'ям. Люди-падають у клозеті на підлогу, дим і вогонь проникають усе нижче й нижче. Води в бачках більш нема. О'Дейвен вихоплює в Гегемана пістолет і стріляє у водопровідні труби, сподіваючись, що звідти поллється вода. Ні краплини.
Люди непритомніють. Омахи полум'я вже вихоплюються справа і зліва. Обличчя в людей набрякли, очі розпухли. Вся підлога вкрита трупами. О'Дейвен гукає:
— Все поставити на карту! Нам треба вибратися звідси.
Він бере на руки дитину й вихоплюється через палаючий вихід. Дехто зо страху подався за ним слідом, решта вагається. Тричі пробивається ірландець крізь полум'я, захоплює з собою якісь тіла й вибігає з ними з нужника. Потім ця споруда валиться.
Гегеман тримається за якесь дерево біля клозету. На вулицях — кипінь від червоних іскор. Каміння білих мурів ніби розпеклося до червоного. Шереги будинків навпроти захлинаються у величезних хвилях моря вогню.
Вогняна річка змінює своє русло. Вона сама собі створює попутний і зустрічний вітер і якимось незбагненним чином наближається до парку. Гегеман силкується йти вперед, ступає кілька кроків, спотикається, перечіплюється через безпомічних людей, які лежать ниць, і знесилено падає сим.
Поряд із ним лежить О'Дейвен. Той зненацька підхоплюється, підбігає до якоїсь подружньої пари, вириває у них дитину, дівчинку років чотирьох-п'яти, і загортає її у своє пальто. Майже одразу батько й мати, охоплені полум'ям, надають з ніг і вмить нагадують собою багаття.
О'Дейвен повертається з дитиною назад.
— Що з вами, гауптштурмфюрере? Ви поранені?
Гегеман не відповідає.
— Нам не можна тут залишатися. Через кілька хвилин… — О'Дейвен показує вперед, на міст через канал. Там — вода, порятунок, мабуть, так треба розуміти той жест.
Гегеман саме так і розуміє. Він не певен, що дійде, навіть якщо збере в кулак усі свої сили. Боїться, що відмовлять серце й легені. О'Дейвен хоче дати йому на хвильку дитину. Гегеман відмовляється. Що йому до цієї дитини? Що йому до всіх інших, коли він сам ледве дихає. Він тягнеться через руїни, ледве переставляючи ноги, за О'Дейвеиом. Той іноді оглядається й киває йому, потім чекає і підтримує його.