Це не спогади про власні вчинки, які перетворились у сновидіння. Гегеман ніколи й нікого не вбивав. Під час війни він не розстріляв жодної людини. Те, що в такі ночі відбувалося з ним, то радше нагадування, аніж загроза. Різницю він уловлював точно. Мерці не переслідували його. Вони наближалися до нього лавами, ввижались йому, ось і все.
Чи був О'Дейвен серед них? Або Беата? Дитина? Оці троє — і лише ці троє — мали б, мабуть, підстави обвинувачувати його. Бо він не стояв осторонь їхньої долі.
Та чи означає не стояти осторонь — бути винним?
Доктор Гегеман любив хитромудрі речі. Вони були йому настільки потрібні, як і Ніцше. Він знову згадав його вислів, видобув із закутку пам'яті й голубив подумки: «Кажуть, це я зробив… Я цього не міг зробити… А пам'ять моя слабне».
Вона й цього разу ослабла. Гегеман глянув на світні цифри наручного годинника, прикинув, коли вони будуть у Бойні, і поплескав Відеріха, водія, по плечу.
— Увімкніть, будь ласка, радіоприймач. Трохи веселої музики.
І лише багато пізніше, уже в межах федеральної столиці, він знову поринув у спогади. І зненацька побачив обличчя. Побачив так чітко й виразно, як ніколи за останні роки, обличчя Беати Келлер.
Це вузьке, безпомічне, маленьке обличчя з блідими щоками, з меланхолійними очима, а в них світилося здивування, яке, здавалося, примирилося вже з усім на світі.
Обличчя їхало з ним поруч, їхало по вулицях столиці. Воно не зникало, не змінювалося, не відбивало ніяких почуттів, окрім неприхованого подиву.
Лише вдома Гегеман відчув себе вільно. Образ і спогади вникли аж тоді, коли він став біля вікна й дивився у сірі ранкові сутінки. Від усіх думок лишилась тільки порожня шкаралуща, та й вона потонула в довгому нудному позіху. З минулим покінчено. На нього вже нічого розраховувати. Це просто баласт, який слід викинути.
10
Вони були задоволені один одним, капітан Госс і професор Кауфгольд. Майнк посприяв, щоб ця розмова відбулася. «Мій колега Кауфгольд займався питаннями зовнішньої політики фашистів. Скоріш за все в нього ви й одержите потрібні дані».
На згадку про це прізвище Госса трохи зсудомило. Він знав Кауфгольда ще зі студентських років. Штефан Кауфгольд був один із так званих незадоволених. Із таких незадоволених, хто весь час прагнув уперед, ненавидів халтуру й невимогливість. Він належав до тих, хто отруював життя усім ледарям, міг лаятись як швець. І таки майже завжди лаявся. Його називали доктором люті. А оскільки вони вчилися в вузі, то висловлювались академічно: доктор Фуроріс.
Кауфгольд не любив цього прізвиська. Ні, не тому, що він проти кличок. «Епоха без кличок — все одно, що їжа без приправи», — казав він. Але йому не хотілося, щоб його вважали лютим. Лють — це, власне, протест і контрудар, але контрудар сліпий. Лють може спалахнути проти багато дечого, навіть проти невинних. Лють — примітивна форма протесту. Кауфгольд це знав. Він обурювався за прізвисько, бо воно іноді відповідало дійсності.
Кауфгольд, здається, не пригадував Госса, і той не наважувався заговорити про лекції й семінари професора. Це й по справило б ніякого враження. Якщо йшлося про професійні справи — а коли про них не йшлося? — для Кауфгольда кожен був рівноправним партнером по дискусії, все одно, чи він розмовляв з міністром, чи сперечався з учнями середньої школи.
Кауфгольд любив, коли йому перечили. Він був діалектиком до глибини душі. Теза — антитеза — синтез. «Потакуючі голови мені гидкі», — твердив він. А Госс знав цей вислів, тож і керувався ним.
Вони говорили про стосунки, які склалися між ірландцями й німцями під час другої світової війни. Про них Госс хотів дізнатися якомога більше, бо це треба знати і йому, і його товаришам, інакше вони не зможуть нічого з'ясувати про О'Дейвена.
Тему для розмови вони визначили швидко, бо не мали потреби переконувати один одного, що сама постановка питання неправильна. Були загалом не ірландці і не німці, а прогресивні ірландці й прогресивні німці. В обох країнах були фашисти й революціонери. Отже, існували різноманітні стосунки й суперечливі обставини. Про що ж говорити? Про офіційну урядову політику? Про дипломатичні й мілітаристські наміри та заходи? Чи про ставлення ірландського робітничого класу до німецького фашизму? Про узгодженість між клерикальними групами, про союз ірландської дрібної й середньої буржуазії з німецькими монополіями?