Фрау Мургау добре зважила всі свої відповіді. Вона стала розважливішою, обмірковувала слова. Видно, на неї справила враження серйозність, з якою вели цю розмову її гості. Вона відчувала, що йшлося про дуже важливі питання, де не повинно бути місця поверховій, легковажній балаканині.
Може, від того постраждала трохи її самобутність, але то вже втрата не дуже велика.
Лауренцен на хвильку замовк. Маленький перепочинок він використав для того, щоб дещо занотувати. Потім сказав:
— Ну, давайте ще раз повернемось до часу його загибелі. Ваша мати написала вам: на минулому тижні. Коли це приблизно могло бути? Ви перед тим сказали, що звістку одержали на початку сорок п'ятого року. У січні, у лютому?
— Не пам'ятаю вже.
— У вас зберігся той лист?..
— Ні. Коли в червні сорок п'ятого року я повернулася в Берлін, то в мене було лиш те, що на мені. А батька й матері вже не могла запитати, бо вони загинули під бомбами.
— А в інших знайомих? Були ж, зрештою, у пана О'Дейвена друзі, він був товариський?
— Думаю, що Джеймс за своєю вдачею був дуже товариський. Він часто ходив на звані вечірки, куди його запрошували. Але в нас він жив ніби відлюдько. Якщо хтось д нього і приходив, то лише по службі. Навіть своєї подружки він ніколи до себе не запрошував. Наскільки це меті принаймні відомо, бо від сорок третього року я рідко бувала вдома.
— Ви знали його подругу?
— Знаю лише її ім'я, кілька разів мигцем бачила. Звати її Беата Келлер, мабуть, його колега по роботі. Він був до неї дуже прив'язаний. Вона мала дитину. Але не від нього. Хто батько — не знаю. Під кінець війни вона загинула.
— Хто? Фрейлейн Келлер?
— Так. Дитина, здається, теж.
— Ви в цьому певні?
— Мені сказав пан Шладовський. Коли я…
— Хто такий пан Шладовський?
— Він — єдиний близький знайомий Джеймса. Може, навіть друг. Я його тоді досить добре знала. Він був офіцером, льотчиком. Ще до війни. В Іспанії його поранило, з авіації звільнили, і відтоді він тримав маленьку радіомайстерню. Це недалеко звідси. А зараз працює на народному підприємстві.
— Ви сказали, його поранило в Іспанії?
— Так. Він служив у легіоні «Кондор», у фашистській частині, яка боролася на боці Франко. Десь під Мадрідом йому відірвало ногу.
Капітан Госс записав собі адресу. Лауренцен повторив:
— Отже, про те, що Беата Келлер загинула, ви дізналися від пана Шладовського?
— Так, це він мені сказав. Ми якось зустрілися влітку сорок п'ятого, і він сказав, що її разом з дитиною засипало під час авіаційного нальоту. Я його більш нічого не питала. Так само загинули й мої рідні, у кожного було тоді своє власне горе. Безпосередніх зв'язків у мене з нею не було.
— У вас немає її фотокартки?
— Нема. Та, зрештою, я бачила її кілька разів.
— Ви впізнали б фрейлейн Келлер на фотографії?
— На тодішній? Важко сказати. Може, і впізнала б.
— Скільки їй було років? Приблизно.
— Цього не можу сказати. У всякому разі, вона значно молодша, ніж він.
— Ще одне запитання. Пан О'Дейвен був іноземець. А не виникало у вас підозри, що він під наглядом?
— Під чиїм наглядом?
— Не знаю. Гестапо, кримінальної поліції, служби безпеки. Ви нічого не помічали підозрілого?
— Ніколи. Подібна думка мені взагалі і в голову не прийшла б. Джеймс користувався, таке у нас принаймні склалося враження, цілковитим довір'ям. Він був знайомий з високими фашистськими вожаками.
— І що, міг вільно пересуватися?
— Вільніше, ніж ми. Він багато подорожував. Їздив у різні країни не лише по службі. Навіть свою відпустку проводив за кордоном, якщо не у Фрідріхсваллі, де він бував залюбки.
— Ви не знаєте, де саме? Маю на увазі, чи не пам'ятаєте адреси?
— Адресу я тоді, безперечно, знала, але зараз? Пам'ятаю, що там був будиночок, який призначався для іноземців.
— Гаразд, фрау Мургау. — Лауренцен підвівся, Госс теж. — Ви нам дуже допомогли. Ми ще звернемось до вас. Будь ласка, зрозумійте нас правильно, ми не можемо поки що сказати вам усього, що пов'язане з цією справою. А коли ви згадаєте ще щось про пана О'Дейвена, повідомте, будь ласка, нам. Може, у вас є якісь його речі, листи, підготуйте їх. Те саме стосується і фотографій. Своєму чоловікові можете розповісти про наш візит, а більше нікому ні слова. Нікому, у кого немає посвідчень нашого міністерства, не давайте ніякої інформації. І ще одне: Стюарт Джеймс О'Дейвен — мертвий. Тут нема жодного сумніву. Моє запитання про те, чи він, часом, не повернувся на батьківщину, хай вас не лякає. І велике вам спасибі за все.