— Може, саме тому вона була йому й потрібна, фрау Келлер. Вірш Шекспіра він міг би й запам'ятати. А цифри — ні. — Це дозволив собі репліку капітан Госс.
Беата Келлер глянула на нього, в її погляді було більше подиву, аніж стурбованості.
— Я знаю, про що ви думаєте, — сказала вона тихо. — Гадаєте, що і в мене виникли такі самі думки. Цифровий код. Ви це маєте на увазі?
— А хіба не можна собі таке уявити?
Фрау Келлер невдоволено похитала головою.
— Ви неправильно уявляєте. Просто неможливо, щоб Джеймс вів передачі за допомогою цього коду. В умовах такого стеження, я вас перепрошую!
Госс хвильку помовчав. Він засумнівався, чи варто була взагалі висловлювати зараз ті думки, які щойно прийшли йому в голову. Записка, на його думку, безперечно, пов'язана з цифровим кодом. Якщо О'Дейвен справді не використовував його для передачі таємних повідомлень — тоді для чого? Може, для прийому таких передач?
— Повернімося ще раз до тієї ночі у Фрідріхсваллі, — сказав Госс нарешті. — Ви так образно описали нам свої враження. «Хто ж він насправді, той Джеймс?» — запитали ви себе. У вас виникли тоді якісь сумніви?
— Сумніви в чому?
— В його особі, наприклад.
— Я цього не розумію.
— О'Дейвен справді ірландець, фрау Келлер?
— За це я ручаюся головою.
— Чому він прибув у Німеччину?
— Джеймс завжди казав, що він ірландський патріот, що його ворог номер один — Англія. Тому він і перейшов на бік нацистів.
— Коли він прибув до Німеччини?
— Цього я не знаю. Про своє минуле він говорив мало. Я вже казала пану Гайнсену.
— Прибув він у Німеччину до чи під час війни?
— Уже була війна.
— Ви впевнені в цьому?
— Він сказав мені якось, що хотів би познайомитися з Німеччиною в мирний час. З цього можна зробити висновок, що…
— У його заяві на ім'я міністерства пропаганди значиться, що він жив у Німеччині з тисяча дев'ятсот тридцять шостого року. Війна почалася через три роки.
— Я цього не розумію.
— У своєму товаристві О'Дейвен вважався переконаним націонал-соціалістом. Ви теж його вважали за такого?
— Я ніколи не була в цьому абсолютно впевнена. Його відданість фашизмові не узгоджувалася з його характером. Я вважала, що це маска. Краще сказати, я сподівалася й хотіла, щоб це була лиш маска.
— А тоді, у Фрідріхсваллі? Оте «Хто ж таки насправді Джеймс?» Які у вас були сподівання, чи ви боялися чогось?
— Я відчувала, що він чимраз більше віддаляється від мене. Що він живе подвійним життям. Одним — зі мною, другим — без мене. Я боялася втратити його, ви розумієте? Так, я думала вже тоді, що втратила його — або, власне, що він ніколи по-справжньому не був моїм.
— Ваші міркування стосувались і його політичних переконань?
— Ні. Однак… — Голос її впав, вона опустила очі. — Важкі думки приходили мені тоді в голову. Не в ту ніч, тоді я ще нічого не знала. А після отих його слів наступного ранку: «Мені довелося пожертвувати людиною», під час поїздки назад і в найближчі дні після цього… Я стільки передумала, пане Госс. Про його візити до Канаріса, наприклад, про це його загадкове минуле… Не знаю, тоді мимоволі виникали думки, яких я не могла позбутися.
— Ви гадаєте, що О'Дейвен працював на фашистську розвідку? Був агентом Канаріса, так би мовити, шпигуном?
— Не так категорично. Слово «шпигун» взагалі ніколи не спадало мені на думку. Але деякі сумніви закрадалися.
— Що ви знаєте про його зв'язки з Канарісом?
— Мало. Тільки те, що він навідувався до нього через певні проміжки часу. І що він знався з людьми, які оточували шефа абверу.
— Можете назвати прізвища?
— Так зразу — ні. Але якби ви мені назвали прізвища або переді мною лежав список…
— О'Дейвен ніколи не натякав, що він зобов'язаний Канарісу життям?
— Ні.
— Ви не знаєте, чи Гегеман був поінформований про події у Фрідріхсваллі?
— При мені про це ніколи не говорили.
— Гегеман бував у Фрідріхсваллі? Разом з О'Дейвеном, наприклад?
— Мені це невідомо.
— Були там у О'Дейвена друзі? Він з кимось зустрічався того самого вечора?
— Не знаю.
— Не було серед знайомих О'Дейвена когось, хто після цієї події раптом зник? Чи просто більше не з'являвся?
— Ой, знаєте, тоді весь час зникали люди. Одних забирали до вермахту, інших переміщали. Покійників вистачало на фронті і вдома. Повірте мені, пане Госс, я про це багато думала. Але відповіді не знайшла ніякої.
— О'Дейвен вам ніколи не казав, що після війни вам треба дещо зробити у Фрідріхсваллі, що вам принаймні треба туди поїхати?