Та хіба наше покликання полягає не в тому, щоб піднімати завісу над таємницями?
Я ось що хотів сказати: хоч робота над книжкою вже завершена, мені хотілось би й далі досліджувати життя О'Дейвена. Його доля дуже зацікавила мене. Можете покластись на мене, як на свого спільника. Давайте вирішувати загадку разом. Отже, ви розраховуйте на мене, а я — бо певен, що так і буде, — на вас».
Гайнц Майнк відклав листа, підвівся, ступив кілька кроків, знову сів. Прислухався, сам не знаючи до чого. В кімнаті було тихо. Шум з вулиці сюди не долинав, з інших приміщень теж нічого не було чутно. Одначе він усе-таки прислухався й почекав, поки вгомоняться його розбурхані думки.
Потім узяв Мейволдів рукопис — власне, копію, яка починалася зі сто першої сторінки. П'ятий розділ, «Erin go braa!»
Після короткого вступу Мейволд докладно описав діяльність О'Дейвена на фашистській радіостанції.
Вправно пов'язав він її з зауваженнями про ситуацію в тодішній Німеччині, особливо з тою ейфорією, яку викликали в переважної більшості населення перші воєнні успіхи.
«У цій ситуації Стюарт Джеймс О'Дейвен у кінці 1940 року взявся за мікрофон і протягом чотирьох років посилав и ефір отруту, яку він насправді ненавидів і проти якої боровся, — писав Мейволд. — Майже півтори тисячі днів розповсюджував він брехню, ненависть та жорстокість, щоб мати змогу сказати світові часточку правди. Чи не мучився віч сумнівами та чи не розчарувався він у своєму завданні?»
Мейволд не міг твердо сказати, коли О'Дейвен вирішив використати своє становище й зайнятися розвідницькою діяльністю. «Очевидно, він з самого початку пройнявся цими думками. В усякому разі безперечно те, що в серпні 1941 року він уже розробив конкретні плани, для здійснення яких, правда, необхідно було встановити зв'язок з однією з країн, пка була у стані війни з Німеччиною. Така нагода випала йому нарешті, коли він у Берліні зустрів свого друга з Дубліна».
Далі Мейволд описав цю зустріч і продовжував: «Американський репортер Реджінальд Стемпсон наступного дня вилетів до Лондона, де показав записку О'Дейвена секретній службі й дав необхідні пояснення. Відповідь О'Дейвен одержав по лондонському радіо. У трьох різних передачах було названо домовлений код, який означав згоду британської розвідки та затвердження схеми його повідомлень».
Мейволд детально пояснив цю схему. Вона була дуже проста і водночас важка для дешифрування: «Одним з найуживаніших слів у передачах О'Дейвена було, звичайно, саме слово «Ірландія». Воно зустрічалося майже в усіх повідомленнях і коментарях. Але «Ірландія» була не тільки найуживанішим, але — і це головне — найбільш змінним словом у цих передачах. Є величезна кількість синонімів цієї назви, які виникли в час англійського гніту, коли заборонялося вживати навіть саме слово «Ірландія». Тоді й з'явилися різні описові позначення, наприклад, «Бідна, стара жінка» або «Маленька чорна троянда», які й сьогодні побутують в ірландській мові.
О'Дейвен використав цю традицію, яка пустила таке глибоке коріння в народі й яку так підло воскресили до життя німецькі фашисти. Він вибрав собі дев'ять найрозповсюдженіших синонімів і позначив їх цифрами. «Бідна, стара жінка» — під цифрою «5», «Маленька чорна троянда» — 8 і так далі. Якщо у своїй передачі він замість слова «Ірландія» казав «Бідна, стара жінка», то це означало, з п'ятих букв кожного нового речення можна скласти текст з відповідним змістом.
Хоч ця система нібито надзвичайно проста, однак О'Дейвен мав з нею чимало мороки. Часто таємне донесення було: настільки велике, що він змушений був розтягувати його на кілька передач і використовувати різні синоніми. Але навіть тоді відповідний звичайний текст не завжди годився для застосування коду. І О'Дейвен вимушений був переставляти слова, змінювати побудову речення, вдаватися навіть до явних помилок.
А якщо й це не допомагало, він придумував власні каламбури, підправляв певні мовні звороти або переходив на жаргон. І все це робилося з метою, щоб мати змогу у відповідних місцях тексту поставити потрібні букви.
Для такої роботи, крім інтелекту й надзвичайної зосередженості, перш за все потрібен був час. Звичайно, для підготовки повідомлень і коментарів або для перекладу німецьких текстів часу йому завжди бракувало. Працювати доводилося швидко і вправно, як від нього й вимагалось, до того ж почасти він був не сам. Можливість відповідно підготувати за таких умов певний текст була просто мізерною. Він мусив спершу записувати все точно, так що цензура, яка неодмінно перевіряла тексти його передач, майже не мала до нього претензій».