Віра скрикнула:
— Вимкніть! Вимкніть! Це жахливо!
Ломбард підкорився.
Армстронґ зітхнув із полегшенням.
— Гадаю, це ганебний і безсердечний розіграш.
Тихо, але чітко суддя Ворґрейв перепитав:
— То ви вважаєте, що це жарт, так?
Лікар глянув на нього з подивом.
— А чим іще це може бути?
Легко постукуючи себе пальцями по верхній губі, суддя сказав:
— У цей момент мені важко висловити своє судження.
Втрутився Ентоні Марстон:
— Слухайте, є одна річ, про яку ви забули. Хто, хай йому трясця, увімкнув цю штуку й налаштував її?
— Так, гадаю, це ми повинні з’ясувати, — пробурмотів суддя.
Він повернувся і пішов до вітальні. Інші попрямували за ним.
Роджерс тим часом повернувся зі склянкою бренді. Емілі Брент схилилася над міс Роджерс, яка тихо стогнала.
Роджерс спритно прослизнув між двома жінками.
— Пропустіть мене, мем. Я з нею поговорю. Етель… Етель… усе гаразд. Ти чуєш? Візьми себе в руки!
Місіс Роджерс важко дихала. Її очі, вирячені, перелякані, металися по обличчях присутніх. Роджерс нетерпляче продовжував:
— Етель, опануй себе!
Лікар Армстронґ м’яко заговорив із нею:
— Зараз ви заспокоїтесь. Просто нервове потрясіння.
— Я знепритомніла, сер?
— Так.
— Це все той голос, той жахливий голос, наче вирок…
Її обличчя знову позеленіло, а повіки затремтіли.
Лікар різко перервав її:
— Де ж бренді?
Роджерс поставив склянку на невеличкий столик, хтось передав її лікарю, який схилився над жінкою, що хапала ротом повітря.
— Випийте, місіс Роджерс.
Вона пила, трохи похлинаючись та задихаючись. Від спиртного їй стало краще. Обличчя відновило природний колір.
— Мені вже краще. Просто це так мене вразило, — сказала вона.
— Звісно, що вразило, — швидко сказав Роджерс. — Мене це теж шокувало. Насправді, я аж тацю впустив. То все клята брехня. Хотів би я знати…
Його перебили. Просто кашель, сухий кашель судді Ворґрейва, але він перервав Роджерса на півслові. Слуга глянув на суддю, який знову закашлявся, а тоді сказав:
— Хто поставив платівку на грамофон? Роджерсе, то були ви?
Роджерс залементував:
— Я не знав, що то! Клянуся Богом, сер, я не знав, що то було. Якби я знав, то ніколи б такого не зробив.
Суддя сухо сказав:
— Припустимо, що це правда. Але, гадаю, краще б ви пояснили нам усе.
Дворецький витер обличчя хусточкою. Він говорив переконливо:
— Я просто виконував розпорядження, сер. Це все.
— Чиє розпорядження?
— Містера Оуена.
Суддя Ворґрейв попросив:
— Розкажіть про це детальніше. Що саме наказав містер Оуен?
— Я мав поставити платівку на грамофон, — почав розповідати Роджерс. — Я знайшов її у шухляді. А моя дружина мала ввімкнути грамофон, коли я зайду у вітальню з кавою.
— Дуже дивна історія, — пробурмотів суддя.
Роджерс підвищив голос:
— Це щира правда, сер. Клянусь Богом, це правда. Я не знав, що там, ні на мить не підозрював. На платівці була назва… Я гадав, що то якась музика.
Ворґрейв поглянув на Ломбарда.
— Там є назва?
Ломбард кивнув. Раптом він вищирився, показуючи білі гострі зуби.
— Саме так, сер. Її назва «Лебедина пісня».
ІІІ
Несподівано їх обірвав генерал Макартур:
— Усе це немислимо, просто немислимо. Ось так узяти й закинути нам звинувачення. Треба щось зробити. Цей тип Оуен, хто б він там…
Його перервала Емілі Брент.
— У тому-то й річ, хто ж він? — різко запитала вона.
Втрутився суддя. Він говорив владно — уміння, набуте за роки судової практики:
— Власне це ми й повинні уважно дослідити. Гадаю, спершу вам потрібно вкласти дружину в ліжко, Роджерсе. А тоді повертайтеся до нас.
— Так, сер.
— Я допоможу вам, Роджерсе, — запропонував лікар Армстронґ.
Спершись на двох чоловіків, місіс Роджерс попленталася у свою спальню. Коли вони вийшли з кімнати, Тоні Марстон сказав:
— Я не знаю, як ви, а я б чогось випив.
— І я, — озвався Ломбард.
— Піду чогось пошукаю, — мовив Тоні й вийшов із кімнати. Через мить він повернувся. — Усе це чекало на таці в коридорі.
Він обережно поставив свою ношу на стіл. Наступні кілька хвилин пішли на розливання напоїв. Генерал Макартур, як і суддя, налили собі нерозведеного віскі. Усі відчували потребу випити щось стимулююче. Тільки Емілі Брент попросила склянку води.
До кімнати увійшов лікар Армстронґ.
— З нею все гаразд. Я дав їй заспокійливе. Що це, алкоголь? І мені не зайве випити.