— Так я і не дізнаюсь, хто ви?
— Друг!
— Тоді прощай, друже!
Андре і Генріх обнялись і поцілувалися.
На зворотному шляху до Сан-Ремі Генріх вів машину на великій швидкості. Тепер, коли в кишені лежали, нарешті, такі важливі дані про підземний завод, не можна було гаяти й хвилини.
— Ну, як сьогодні? — з надією запитав Міллер, коли Генріх подзвонив йому з свого номера.
— На жаль, не можу порадувати. Тільки й того, що здається, спіймав того макі, який в мене стріляв.
— А де ж він?
— Курт зараз вам його приставить. Гадаю, що я не помилився, хоча всяк буває. Потримайте його кілька днів, щоб добре настрахався, а потім допитайте.
— У мене він признається! — впевнено гукнув Міллер у трубку.
… А за кілька днів таємницю оптичних приладів для автоматичного прицілювання при бомбометанні з повітря почали вивчати за тисячі кілометрів від Проклятої долини.
МІЛЛЕР ОДЕРЖУЄ ПРЕМІЮ
Генерал Еверс не ніс відповідальності за успіх розшуків Поля Шеньє. Його обов'язки в цьому випадку обмежились тим, що він надав у розпорядження Міллера певну кількість солдатів і офіцерів. Адже загони, що провадили розшуки, не подавали рапортів про наслідки операцій до штабу дивізії, не одержували звідти вказівок. Все це робила служба СД, тобто Міллер. Спочатку вважали, що розшуки триватимуть день-два, та ось уже минуло чотири доби, а на жоден слід Поля Шеньє ніхто не натрапив. Еверс десь у глибині душі радів з цього. Й не тому, звісно, що він хоч трохи співчував втікачеві. Навпаки! Генерал розумів, якої колосальної шкоди завдасть фатерландові Шеньє, коли тому пощастить викрити таємницю підземного заводу. Коли б утікач потрапив до рук Еверса, він, не вагаючись, пристрелив би його. Але невдачі есесівців і Міллера якоюсь мірою компенсували почуття образи, яке відчув генерал, коли виявилось, що йому не довіряють. Так, саме втеча Поля Шеньє відкрила генералові очі на те, що від нього не тільки приховували справжнє місцерозташування підземного заводу, а не назвали його навіть тепер, коли вдалися до нього по допомогу у розшуках. Не сказали навіть того, що ж, власне, виробляє завод.
Це була образа. Незаслужена і тим дошкульніша.
Припало так, що саме в цей час прийшла і відповідь на його рапорт про надання відпустки, написаний тої пам'ятної ночі, коли він вперше дізнався про оточення великої групи німецьких військ під Сталінградом. У відповіді недвозначно писалося про несвоєчасність не тільки відпустки, а й подання рапорту про неї, оскільки «обставини викликали додаткові утруднення для розквартированих у Франції дивізій корпусу». Це звучало, як догана. І Еверс мусив проковтнути цю пілюлю, ніби не зрозумівши натяку.
А вісті з Східного фронту ставали все більш невтішними, і все незрозумілішим було тлумачення подій геббельсівською пропагандою. Якщо спочатку автори численних оглядів, захлинаючись від захоплення, писали про успіхи ударної групи Манштейна, що поспішала на допомогу оточеним арміям, то тепер вони соромливо уникали навіть згадувати про цю групу і з таким же захопленням вихваляли мужність і стійкість оточених військ. Але підозрілі замовчування і галасливі вихваляння могли одурити багатьох, тільки не генерала Еверса.
І в цей час, коли треба діяти, вишукуючи шляхи до порятунку фатерланду, він змушений спокійно сидіти в далекому французькому містечку і задовольнятися суперечливими повідомленнями про стан на східних фронтах. Так, дуже суперечливими! Московське радіо сповіщало про успішний початок наступу своїх військ на північному Кавказі, в районі Ленінграда, а зведення гітлерівської ставки обмежувалися невиразними скоромовками про «вирівнювання лінії фронтів».
Всі думки генерала були там, на Сході, де вирішувалася доля Німеччини, а тим часом він мусив сидіти в тилу і вести «малу війну», у якій дуже часто не знаєш навіть втрат ворога, але можеш точно, щодня, підрахувати свої.
А ці втрати ставали дедалі більшими. Після початку розшуків Поля Шеньє в районі розташування дивізії настав спокій: жодного пострілу, жодного нападу макі на німецьких солдатів! Складалося враження, що цей спокій сталий — важко було повірити, що макі зможуть прорватися через заслони есесівських частин, які блокували всі шляхи і перевали. Але перепочинок тривав недовго. Вже третьої ночі після початку розшуків макі підстрелили шістнадцять солдатів і чотири офіцери. А ще через день вчинили досить зухвалий наскок на валку машин, що прямувала до підземного заводу. Відтоді макі все збільшували свою активність, і генералові щодня доводилось підписувати рапорти про події в районі розташування дивізії. Це, звичайно, не могло не привернути уваги командування корпусу. Генералові довелося мало не виправдуватись. В одному з рапортів він написав одверто і прямо, що активність макі залежить не від його, Еверса, нерозпорядливості, а від подій на Східному фронті. Правда, він відразу ж пожалкував, що висловився так необережно, і це почуття невдоволення самим собою не залишало його протягом всього вечора. А другого дня воно ще посилилось — з штабу корпусу надійшло повідомлення, що до Сан-Ремі, можливо, завітає представник вищого командування.