— Вельми дякую, проте нічого не треба, — заспокоїв його Мохобородько. — Найліпше я сплю на голій землі.
— Ну, тим краще, — сказав працівник готелю. — Якщо у вас уже такий звичай, то будь ласка.
Він виписав квитанцію, дав кумедним чоловічкам ключ від двомісного номера люкс і побажав гарного відпочинку.
Вони заплатили за номер і пішли до ліфтів, щоб піднятися на тринадцятий поверх, де знаходився їхній номер люкс.
Мохобородько стурбовано дивився, як дверцята ліфта то зачинялися, то відчинялися.
— Тринадцятий поверх, — пробубонів він. — Це нічого хорошого не віщує. Якщо мою бороду прищикне дверцятами, то мені, безумовно, буде не вельми приємно чекати монтера.
І Мохобородько про всяк випадок сховав бороду під сорочку.
І тут трійця зіткнулася з несподіваною перешкодою. До них підійшов юнак у формі готельного службовця і зверхньо попередив:
— Неповнолітнім без супроводу дорослих кори стуватися ліфтом суворо заборонено!
— Ти ба, яке цабе! — спохмурнів Півчеревичок. — Самому ледве виповнилося чотирнадцять, а вже по вчає-застерігає.
Незнайомець і справді мав вигляд хлопчака. При наймні бритва не торкалася його ніжних рожевих щік, і м’який пушок вусів тільки-но висіявся.
— Схоже, що цей хлопчисько і не чув про нас, — продовжував Півчеревичок. — Газет він, певне, вза галі не читає. Від такого не дочекаєшся належної уваги або гідної шаноби.
Та бурчання Півчеревичка аніскільки не вплинуло і зрештою не залишилося нічого іншого, як Мохобородькові видобути з-під сорочки свою бороду.
Він упритул підступив до юнака, підняв повище бороду й сказав:
— Вибачте, будь ласка, чи ви бачили де в підлітка таку бороду?
І Півчеревичок ущипливо додав:
— Принаймні маємо справу не з якимось молокососом.
На це службовець готелю не спромігся відповісти. Після Півчеревичкових слів він геть зашарівся і присоромлено відступив перед кумедними чоловічками.
Друзі зайшли до кабіни ліфта, що саме спустився вниз. Ніхто з них раніше ніколи не їздив ліфтом, тому цілком зрозуміло, що вони хвилювалися трохи. Мохобородько обіруч учепився в бороду, Муфтик геть» спітнів, а Півчеревичкові пальці надзвичайно швидко ворушилися.
Коли ліфт рушив угору, Муфтик спробував усміхнутися і сказав, змахуючи з лоба краплини поту:
— Дуже гарна карусель, чудово кататися.
Про його хвилювання свідчило вже те, що він переплутав слова і ліфт назвав каруселлю.
Та все обійшлося без пригод, і на тринадцятому поверсі друзі вийшли з ліфта благополучно.
— Могутня штука, — похвалив Півчеревичок. — Жаль тільки, що ми не досягли стану невагомості.
І всі вони знову пожвавішали.
— Дверцята як дверцята, — сказав Мохобородько. — Нічого страшного в ліфтових дверцятах.
Вони знайшли свій номер люкс і ввійшли до кімнати.
НЕСПОДІВАНА ГОСТЯ
Двомісний номер люкс сповна відповідав своїй назві. Тут було дві кімнати, а також всіляка розкіш як, наприклад, графин з водою, який Півчеревичої умить видудлив.
— Усе-таки ліпше, ніж вода з крана, — переможно повідомив він, хоч це була звичайна вода.
Мохобородько підійшов до великого дзеркала в по золоченій рамі і став розчісувати бороду, а Муфтиі роздивлявся картини, які висіли на стінах.
Ще з дитинства Муфтикові подобалися картині про тварин, і зараз він приємно здивувався, побачивши велике полотно з намальованими на ньому трьома пустотливими ведмежатами.
— Троє ведмедів! — вигукнув він. — Ви тільки уявіть! Трійко ведмедів одразу!
— Ясно, адже це в номері люкс, — мовив Півчеревичок. — В інших кімнатах, напевне, ведмедів менше
— У наших лісах, — вклинився Мохобородько, —! вони зустрічаються все рідше й рідше. Це добре, що їх можна побачити хоч на картинах.
— Як прикро, що свого часу мені не пощастило вивчитися на художника, — зітхнув Муфтик. І в голосі його вчувався неприхований смуток. — Було б чудово намалювати ведмедиків або якихось іншиз тварин.
— Ти міг би ще й зараз спробувати, — порадиі Мохобородько. — Вчитися ж ніколи не пізно.
— Розпочинати варто з тварин простіших, — під тримав Півчеревичок Мохобородька. — Скажімо, дощового черв’яка. Коли він у тебе вийде, поступово перейдеш до мудрованіших звірів. Я особисто аніскілечки не здивуюсь, якщо врешті тобі пощастить на малювати навіть кенгуру.
Муфтик скрушно махнув рукою:
— Ох, про що ви говорите! Для мене час навчання вже минув, тож не варто утішати.