Раптом тихенько заграла музика, і Пейдж опустила погляд на радіоприймач на поясі.
– Що це? – поцікавилася я.
Цю мелодію я вже колись чула з їхнього вікна, коли стояла тут раніше. Музика зненацька замовкла.
Пейдж подивилася на мене похмурим поглядом.
– Іграшка в колисці. Мушу повертатися додому, дитина прокинулася.
Я була приголомшена. Радіоприймач затріскотів, звідти почулося «ма-ма-ма», тоді клацання кнопки – і музика заграла знову, повернувши мене в той день після публікації статті, коли я з неабиякою цікавістю зазирала в це саме вікно.
– Забирайся до біса, Ліє! Ще раз тебе побачу, викличу поліцію.
Але я стояла як укопана. Коли я стовбичила тут пів року тому й побачила Арона, який гойдався на мотузці, з їхнього вікна звучала та сама мелодія. Дитина раз у раз натискала на іграшку в колисці. Дитина була вдома, у своєму ліжечку. Пейдж того дня взагалі не виходила з нею гуляти після роботи, як зазвичай…
Пейдж глянула на мене, на будинок – вона не знала, що я тоді була тут. Не знала, що означали для мене ті звуки, на що вказували.
– Пейдж, – озвалася я.
Здається, я нарешті збагнула, чому вона так і не подала на мене до суду.
Вимагала адвоката. Відмовилася спілкуватися.
Якщо вона настільки мене терпіти не могла, що виклопотала судовий припис, заборонивши наближатися до свого будинку та місця роботи, якщо я зруйнувала їй сім’ю та життя, підштовхнула своєю брехнею Арона до самогубства – якщо вона справді вірила, що я в усьому винна, чому проти мене не була порушена справа?
– Ще раз потрапиш мені на очі, я не вагатимуся, – сказала вона. – Присягаюся.
Пейдж підіймалася сходами назад до своїх дверей, до свого життя, до своєї дитини, яка щойно прокинулася. Я спостерігала, як вона ступає тими самими сходами, тримаючись рукою за поруччя. Спостерігала, як вона йде від мене.
За словами поліції, Пейдж виявила тіло Арона, коли повернулася того вечора з дитиною додому після прогулянки. Але це брехня – вона була тут, у цьому будинку, коли я побачила, що Арон повісився. Вона нікуди не виходила.
Боже мій, Пейдж, що ти накоїла?
Можливо, вона була десь в іншій кімнаті й не знала, що відбувається. Можливо, вигадала легенду для поліції, щоб уникнути виснажливого процесу розслідування. А може, тут щось більше…
Відкрита кримінальна справа знищила б і її. Зруйнувала б звичний спосіб життя. Рахунок із її заощадженнями був прив’язаний до його імені. Вона б заплямувала своє ім’я та Арона.
Або ж вона про все знала. Можливо, десь глибоко в душі підозрювала Арона. Можливо, теж картала себе за те, що не реагувала, поки він стільки років безкарно поповнював список жертв новими дівчатами. І тепер нарешті з’явилася нагода діяти.
Виклопотала проти мене судовий припис, щоб обґрунтувати свою заяву.
Використала отриману від мене інформацію. Таблетки, які я знайшла, належали Арону, я це знала напевно. І в нього обов’язково був якийсь запас.
Він підсипав їх до мого напою й чекав, поки знепритомнію. Спробував інсценізувати самогубство, – розповідала я їй.
Мутний осад на дні його келиха з-під вина – щоб легше відійти.
Або.
Щоб знесилити, затуманити розум, щоб не зміг опиратися. А той майстерний вузол на мотузці Пейдж уміла зав’язати, адже проводила літо на яхті своєї родини.
Коли я стояла навшпиньках, заглядаючи в їхнє вікно, я чула ту саму повторювану мелодію – того вечора Пейдж була вдома. Немовля лежало в своєму ліжечку, Пейдж була вдома, коли Арон висів на мотузці, легенько погойдуючись назад і вперед.
Поліція вважала, що я вигадала Еммі, висмоктала з пальця, створила потрібний для себе образ. Але раптом завісу відсунули, і я побачила за лаштунками всіх, поки вони ще не встигли надіти маски.
Я вважала їх не такими, якими вони були насправді. Я думала, що Ноа був кмітливим, а Ребека – щасливою. Що Арон був страшною потворою, а Пейдж надто наївною чи засліпленою, щоб це побачити. Я відкинула своє життя й, роздавши ролі, створила собі людей такими, якими хотіла їх бачити.
Розділ 36
Я стояла коло машини на підземній стоянці, навколо було тихо й темно. Вагалася, чи варто повертатися до будинку, який мені не належав, до міста, де мене ніщо не тримає.
А може, залишити все позаду? Життя, яке тільки-но почала для себе будувати; купку людей; відкрите розслідування.
Ні, я б не змогла. Навіть зараз.
Я не зможу кинути розпочате на півдорозі. Щось таки мене там тримало. І цим я відрізнялася від неї.