Вочевидь Джим – цілковита протилежність чоловіка, якого вона щойно кинула.
Кайл подивився мені в очі і, здавалося, сам до себе всміхнувся.
– Ви чудовий свідок, Ліє Стівенс.
Я усміхнулася, але хвилювання не минуло. Еммі зникла, і Джим був єдиною людиною, з ким я могла її пов’язати.
– Він іноді сюди телефонує. Можливо, вам удасться знайти його таким чином?
Кайл перевів погляд на телефонний апарат на стіні.
– Від вас потрібен дозвіл, щоб ми подали запит операторові зв’язку.
– Без проблем, вважайте, що він у вас є, – сказала я.
Домашньою лінією користувалася здебільшого Еммі. У мене був мобільний телефон – для роботи і для всього іншого. Я провела стаціонарну лінію лише для Еммі.
– Чесно кажучи, буде простіше, якщо ви самі до них звернетеся. Будь ласка, зателефонуйте й попросіть надіслати деталізований рахунок за останні розмови, тоді ми зможемо принаймні перевірити загальнодоступні номери. Для приватних номерів потрібна ухвала суду.
– Якщо я отримаю рахунок, ви його перевірите?
Він пригладив рукою волосся.
– Ясна річ, розберемося.
– Гаразд, – повільно зітхнула я. – Дякую.
Кайл Донован склав руки на столі й відкинувся на спинку крісла.
– А ви можете поділитися якоюсь додатковою інформацією щодо Девіса Кобба?
Послуга за послугу: раніше такий принцип застосовували й у моїй професії. Хочеш щось отримати – віддай щось натомість.
Я забрала в нього з рук олівець. Розвернула аркуш до себе. І дописала туди електронну адресу, яка починалася з TeachingLeahStevens.
– Іноді він із цієї пошти надсилає мені листи. У школі. Я їх видаляю. – Я знизала плечима. – Чесно кажучи, вони не такі вже й погані.
Якусь хвилину він із незворушним виразом обличчя сидів мовчки, перетравлюючи інформацію, а тоді сказав:
– Дякую. Подивимося, що вдасться з’ясувати. Було б добре, якби ви не видаляли наступних листів.
Я кивнула на знак згоди.
Він ще раз проглянув записи, перш ніж сховати аркуш до теки, а тоді виклав руки на стіл перед собою.
– Кобб створив окрему електронну адресу, щоб вас переслідувати, Ліє. Ви комусь повідомляли про це? Чи про самі листи?
– Ні. Вони здавалися невинними, справді.
Утім, якщо подивитися з ретроспективи – не такі вже й невинні. Ніби нічого особливого, на перший погляд. Моя перша керівниця якось порадила не додавати свого фото до статті, і я образилася. Я тоді подумала – це через те, що вона вважає, буцім фото зашкодить статті – що я надто юна і щаслива, щоб писати так, як я писала. Що читачі не сприйматимуть мене серйозно.
Але я дякую їй за ту пораду щодня. Вона врятувала мене від прихованого за екранами комп’ютерів світу, який пов’язував моє ім’я з моїм обличчям. Натомість слова анонімів летіли в порожнечу. Все те, з чим вони не погоджуються, все те, на що натякають тільки через моє ім’я, – все з часом відкотилося на задній план, стало фоновим шумом.
Насправді ті листи були нічим не гірші.
Ні. Проблема таки зі мною. Я перестала відчувати небезпеку слів.
Розділ 9
Якби я писала статтю про зниклу жінку й розпитувала її співмешканку, я б попросила таке: «Розкажіть щось про неї. Якусь цікаву історію, щоб читачі могли познайомитися з нею ближче».
Тож, коли Кайл на півдорозі до машини раптом передумав, повернувся й попросив мене розповісти більше про Еммі – змалювати детальніше, яка вона, – я була заскочена. І не сказала йому першого, що спадало на думку.
Я хотіла розповісти про випадок із ножем – через два тижні після того, як я перебралася до Еммі в Бостоні, мені зателефонувала Пейдж, сказала, що вони з Ароном зараз поблизу, й попросилася в гості – подивитися на моє нове житло. Як я завмерла посеред вітальні, впустивши з рук телефонну слухавку, і та звисала біля ноги, як мені раптом наче затопило водою голову, і стіни навколо, здавалося, почали віддалятися. Як Еммі дуже спокійно запитала: «Хто це?».
Хотіла розповісти, що Еммі, яка різала яблуко, коли я їх представляла, різко обернулася й мало не встромила ножа Аронові в руку, як його фізіономія скривилася від здивування і спалахнула гнівом. Як вона вдала, що це сталося випадково, але при тім красномовно стиснула губи. Як вона подивилася на нього і процідила: «Ой, я вас не помітила», – і повернулася до свого яблука. Як вона нічого мені не сказала, коли Пейдж дзявкнула, вирячивши на мене круглі очі – мовляв, ти бачила? І як я вдала, що нічого не бачила. Як Еммі навіть не підвела очей, коли Арон крізь зуби повторював: «Не переймайся, нічого страшного», – ніби вона вибачилася, хоча ніхто не вибачався. Як Еммі так і не обернулася до гостей, поки Пейдж не забрала його звідти. Як я любила її в ту хвилину. І як ми ніколи про це не говорили та не згадували.