Кайл повернувся на своє місце, і Кейт хитро кивнула в його бік.
– У будь-якому разі, – сказала вона, – той милий хлопець на барному стільці повсякчас сюди зиркає, і я дуже сумніваюся, що він виглядає Девіса Кобба.
Кельнер приніс нам тарілку картоплі фрі. Кейт, усміхаючись, чекала на мою відповідь.
– Друга частина довгої історії: зникла моя сусідка по дому, – сказала я.
– Що? – Її рука зі шматочком картоплі завмерла над тарілкою.
– Моя сусідка по дому. Ось чому той милий хлопець на барному стільці сюди зиркає. Я заявила про зникнення в поліцію.
– О Господи! – нахилившись ближче, сказала Кейт і поклала руку на мою долоню. – Ти як, усе гаразд? Що трапилося?
Очка в Кейт забігали так, ніби вона намагалася скласти докупи окремі частини загальної картини: дві потенційні жертви замість однієї. Її губи розтягнулися в тонку лінію.
Я захитала головою.
– Не знаю. Вона трохи з заскоками, тож я спершу не дуже хвилювалася. Поки не з’явилася та історія з Девісом Коббом.
– Тобто з нею, можливо, досі все гаразд?
Я подумала про знайдений ланцюжок, про речі, які вона залишила, про непозбувне відчуття страху і про те, що мені тепер відомо про Джеймса Фінлі. Але я також знала, що життєвий досвід навчив мене бачити небезпеку в усіх і в усьому навколо.
– Можливо, – сказала я. – Здається, ці випадки між собою не пов’язані. От.
Кейт помітно розслабила плечі. Вона жестом замовила нам ще по пиву й підсунула ближче до мене тарілку з картоплею.
– Ось, тобі потрібніше.
Я була вдячна за нагоду помовчати. Мені хотілося відкласти проблеми й насолодитися дозвіллям. Я відчула, як пиво приємно подіяло на мене, позбавляючи від тягаря важких думок та розковуючи усмішку.
Кейт розповідала мені про свого колишнього, про всі його підлі вибрики, я слухала і знала, як доречно прокоментувати, яку міну склеїти. Я охоче віддала їй ініціативу в розмові. Ми сплатили рахунок, замовили ще по пиву. Мабуть, я випила останній келих занадто швидко, бо підвелася й відчула, що воно добряче вдарило мені в голову. Уже було подумала попросити Кейт відвезти мене додому.
Я зауважила краєм ока, що Кайл теж підвівся з місця й на мить затримався. Цікаво, а він має на думці те саме, що і я: якби ми зустрілися за інших обставин, якби ми були іншими людьми, чи на цьому етапі наші взаємини вже б переросли у щось більше?
– Я ще забіжу до вбиральні перед виходом, – сказала я.
Кейт на прощання обійняла мене однією рукою, обдавши запахом лаку для волосся й алкоголю.
– Обережно за кермом, – сказала вона. – І пропоную якось повторити.
Я зачекала, поки вона вийде за двері, і неквапливо рушила до туалетів. Ступивши три кроки, почула його.
– Гей-гей! – гукнув Кайл, прямуючи до мене.
Я чекала його на півдорозі в коридорі з дерев’яними панелями, ми були зараз іншими людьми. Він узяв мене за лікоть, розвертаючи до себе.
Обернувшись, я пригорнулася до Кайла, притягуючи до себе його голову. Його губи були холодні від пива, він затягнув нас у кут, міцно притулився до мене всім тілом, розбиваючи всі мої попередні уявлення про себе. Зараз у нього не залишилося ні крихти колишньої стриманості та врівноваженості. Його руки були скрізь – на моїй шкірі під одягом, просто тут, серед тьмяно освітленого коридору – і він не зупинявся, поки за нами не скрипнули двері до вбиральні.
Світло з відчинених дверей впало на наші постаті, і Кайл тісніше прихилився головою до мого чола.
– Мушу сплатити рахунок, – сказав він, далі притискаючи мене до стіни. – Зачекай надворі.
Я чекала його поблизу входу, ховаючись від світла вуличного ліхтаря. Коли вийшов Кайл, ми вже помітно протверезіли. Цьому посприяло або прохолодне повітря ночі, або запізніле усвідомлення ймовірних небажаних наслідків, або передбачливість. Він нерішуче затримався на другій сходинці, і я побачила на його обличчі намагання знайти якусь відмовку. Я промовисто махнула рукою.
– Не переймайся.
Він спустився сходами вниз, тримаючи руки в кишенях.
– Дозволь, я тебе хоч відвезу.