Мама завжди повторювала, що Ребека практична дівчина, здатна за потреби взятися за розум і досягти бажаного результату. За кризових обставин шукають саме таку.
Я ж, навпаки, завжди була надто вразливою й занадто покладалася на інших. Я дозволяю подіям брати наді мною гору – нехай вирують і розростаються, поки не заберуть мене з головою. Стрімголов кидаюся в роботу, історію, стосунки, без жодного резервного плану, а тоді щоразу дивуюся, коли мене збиває з ніг. Щоб утриматися, відчайдушно намагаюся вхопитися за хоч якусь соломину. Іноді мені здається, що я просто витираю ноги об мамин різновид фемінізму.
Проте коли я успішно закінчила коледж і отримала диплом журналіста, вона була такою ж щасливою, як і на урочистостях з нагоди закінчення коледжу в Ребеки. «Подивися, – сказала тоді вона, – як тобі вдалося обернути свої недоліки на чесноти». Наче вони досі в мені просто добре маскувалися.
Як я зрозуміла, йшлося про мій нездоровий потяг до всякої гидоти, як вона це називала, і, вимовляючи ті слова, завжди кривилася. Книги, які я обирала, всі ті кримінальні документальні фільми та криваві трилери, які дивилася, моя цікавість до некрологів та жахливих таємниць – усе це до осоруги маму дратувало. Але зараз я нарешті спромоглася спрямувати ті бридкі захоплення на щось путнє, обернути їх собі на користь у житті. Колись мама сказала: «Ребека допомагає тим, кого можна врятувати, а Лія промовляє за тих, кого вже не врятуєш». Ті слова досі гріють мене зсередини. Ми з сестрою досі були двома сторонами однієї медалі, нерозривною парою, одним цілим.
– Ти вже з кимось познайомилася, Ліє?
– З купою людей, мамо.
– Ну, я не те мала на увазі.
Я подумала про Кайла. Про Девіса Кобба.
– У п’ятницю я чудово провела вечір із колегою по роботі. Ми були з нею в барі.
– Прекрасно, – сказала вона. – А з наступним семестром уже визначилася?
Здається, мама не могла ніяк змиритися з тим, що ця робота в мене не тимчасова. Чіплялася за думку, ніби це лише нетривала творча відпустка, що я врешті-решт викину дурне з голови і знову повернуся на пророкований мені долею шлях.
– Я підписала контракт на рік, – сказала я. – Я тобі про це вже говорила.
– Так. Просто нещодавно я спілкувалася з Сюзанною – пам’ятаєш її сина Лукаса? І вона мені сказала, що Лукас у Нью-Йорку, працює на себе. Там, якщо шукаєш змін, є надзвичайно широкі можливості. Я розумію, що ви з Ноа горшки побили й ти вже не схочеш працювати з ним разом.
Я стиснула пальцями скроні. Схопила ганчірку й почала витирати стільниці.
– Ноа тут ні до чого, мамо.
– Ліє, – сказала вона, – а чом би тобі не приїхати додому ненадовго? Відпросися на кілька днів, трохи розвієшся.
Але я вже не слухала.
Дивилася у вікно і раптом помітила чиюсь тінь на ґанку – але, здається, кроків на сходах чи звуків авто на заїзді не почула. Я опустила руку з телефоном, мамин голос здалеку ледь чутно кликав мене на ім’я.
Я тихесенько підійшла до скляних дверей. Піднесла телефон до вуха і прошепотіла:
– Мамо, мушу бігти. До мене прийшли.
– Хто? – запитала вона, але я вже натиснула «завершити розмову».
Коли я розсунула двері, той, хто там був, уже втік. Я лише почула відгомін тупотіння на сходах, шурхіт листя та гілок. Примруживши очі, я вдивлялася в дерева. Сонце ще стояло низенько, цікаво, чи щось маленьке може кидати велику тінь? Кіт на дерев’яних поручнях. Койот. Пес. Чи хтось більший?
Може, той, хто підкинув газету?
Якщо так, то що йому було потрібно?
Я вже не почуваюся тут у безпеці. Це була раптова, навіжена думка, яка зникла так само швидко, як і з’явилася. Але з роками я навчилася довіряти своїм інстинктам і зважати на такі раптові навіжені думки. Тому вчинила так, як порадила б учинити кожному, перш ніж тебе перетворять на історію.
Тікай.
Я думала про зниклу Еммі, про Джеймса Фінлі в моєму домі та про його правопорушення, озвучені Кайлом у цій самій кімнаті. Цікаво, чи поліція вже затримала й допитала його, чи він досі не спійманий?
Зібрала до валізки нашвидкуруч якісь речі, узяла ноутбук, стосик учнівських робіт та зарядний пристрій для телефону. Зиркнувши крізь шибку вхідних дверей і бокове вікно, перевірила, чи надворі нікого немає, схопила ключі й вибігла до машини.