Мене обкрутили. Тут, на новому місці, я призвичаїлася рухатися повільніше, дозволяючи часу наздоганяти. Забула й надто самозаспокоїлася.
Прокидайся, Ліє. Прокинься.
Розділ 24
Спершу я вважала, що ми з Кайлом у пошуках Еммі на одному боці. Але тепер Кайл уже не був моїм однодумцем, який нещодавно стояв у її спальні, уважно вислуховуючи мої аргументи. Поліція вирішила, що Еммі – лише елемент повної, справжньої картини, лише її частинка. Якщо для аналізу ДНК потрібен її гребінець, зубна щітка чи якийсь предмет одягу, вони могли просто попросити. І я б видала їм ці речі.
Але натомість вони захотіли розглянути її під лупою, ніби Еммі мала що приховувати. Я згадала про годинник Джона Гікельмана з відбитками моїх пальців. У цьому домі мої відбитки всюди. На всіх тих розкиданих по хаті дрібничках, які вона десь поцупила, а я про їхнє походження ніколи не питала. На коробці з підвалу з фотографіями.
Я вже ретельно обшукала всі її шухлядки, кімнату та шафу. Аби переконатися, що всі її таємниці надійно захищені, як вона захищала мої. Еммі сама була суцільною таємницею. Можливо, саме тому я не боялася ділитися з нею своїми секретами, адже після нашого знайомства я певний час була наче не своя і ще не сприймала Еммі як реальність. Або ж через те, що вона була для мене геть незнайомою людиною, з тими карими очищами, а через три місяці мала вирушати на місію Корпусу миру – на край світу, де не буде зв’язку з цивілізацією. І я вважала її надійним сховищем для своїх таємниць. Так і сталося. Потрапила під її чари й усе розповіла.
Коли я приїхала до її помешкання, вона глянула на мої торби, на мої речі, скинуті посеред вітальні на бетонну підлогу, і, здається, одразу збагнула, що я змушена була звідкись поспіхом тікати.
– Твоя кімната, – сказала вона, ведучи мене до дверей праворуч від вітальні. – Звиняй, я знаю, що це не хороми.
На підлозі лежав матрац повного розміру, голий, без постелі. Низька стеля, кімната без вікон. Для ще якихось меблів було мало місця.
– Останнім часом я здебільшого продавала речі, а не купувала. Їду наприкінці літа й нічого не зможу з собою взяти.
Не хороми, але мій власний куточок, з дверима, які замикаються – те, що потрібно. Я всміхнулася, подякувала й поволочила свої пожитки всередину. Еммі залишила мене саму. Я розвісила частину одягу на металеві вішачки в шафі. Решту вирішила залишити у валізі – так теж годиться.
У мене був одяг, зубна щітка, декілька коробок ще з коледжу, які я в Пейдж так і не розпаковувала. Доведеться лише подбати про постіль, а без решти цілком можна обійтися.
Коли я вийшла з кімнати, Еммі щось шукала в кухонних шафках. Витягла з морозильної камери пляшку горілки, знайшла пластикові стаканчики, геть запорошені, сполоснула їх під краном і налила нам обом по чималій порції, хоча до вечора ще було далеко. Проте тут, під землею, могла бути й ніч. Тут узагалі міг бути будь-який час доби.
У вітальні стояв помаранчевий диван, запилений і де‑не-де з плямами, але Еммі обрала для нас підлогу. Розповіла, що працює в барі й через кілька місяців поїде звідси. Я сказала, що закінчила факультет журналістики і щойно розпочала стажування. Вона сказала, що не має пари, жалілася, що після школи на особистому фронті суцільне лайно, що романтичні знайомства в її житті трапляються хіба зі співробітниками або з випадковими відвідувачами бару, які самотньо сидять за стійкою, шукаючи пригод.
Я розповіла про своє фіаско з роботою, про те, як вимушено перебралася до найкращої подруги Пейдж та її хлопця. Про те, як нічого про це не сказала мамі, коли вона приїхала на церемонію вручення дипломів, як запевнила її, що вже влаштувалася на омріяну посаду, помешкання винаймаю разом із Пейдж, а не живу в неї через те, що в мене просто немає інших варіантів.
Так ми з Еммі подужали приблизно половину пляшки. Не пам’ятаю, з чого все почалося, що саме вона в мене запитала, що мене підштовхнуло, але раптом я вже розкривала Еммі душу й не зупинялася. Розповіла їй про душ. Як у перший тиждень проживання в Пейдж із Ароном я милася в ванній кімнаті й почула, як клацнув замок, рипнула клямка, як я відчула подув холодного повітря. Як гукнула: «Агов?» – визирнула з-за шторки, але, крім густої пари та ледь прочинених дверей, нікого не виявила.