Моє серце затремтіло, отже, хтось може підтвердити її існування.
Кайл продовжив:
– Ми не знайшли жодного документа з її ім’ям. – Він постукав пальцями по купці паперів перед собою. – Я сфотографував деякі ваші документи, свідоцтво про реєстрацію автомобіля тощо, щоб їх виключити. Отже, наразі ці квитанції – наша єдина зачіпка. Якщо серед них є покупки Еммі, ми могли б звернутися до відповідної крамниці й дізнатися, чи в них є записи з відеокамер на дату й час, зазначені в квитанції. І на тих записах може бути Еммі.
Я дивилася на стосик папірців. Мені було неприємно, що він сфотографував мої особисті документи, але я не знайшла вагомої причини заперечити. Квитанції напевне мої. Малоймовірно, щоб Еммі зберігала щось таке в шухляді. Такі речі вона жмакала й викидала, щойно вийшовши з крамниці, якщо взагалі брала.
– Отже, ваше завдання, – додав Кайл, – сісти з детективом Доджем і перебрати, які ваші, а які, можливо, Еммі. Впораєтеся з таким?
Я кивнула.
– Так.
Я глянула на ножі на столі, а тоді знову на Кайла. Його погляд пом’якшав.
– Знаю, ви вважаєте Еммі жертвою, але це важко довести. Це складно, Ліє.
Він відвів очі й розглядав інтер’єр кімнати. У мене в животі стало млосно – невже він веде зі мною гру навіть зараз? Я погодилася, підписала той бланк, обшук здійснили – все, як він хотів. І тепер думала, чого йому ще треба від мене?
– Ви справді вважаєте, що вона якось причетна?
– Ну, як я вже сказав, це теж складно довести.
Я помітила, як Іґан уважно спостерігає за Кайлом, і хвилювалася, що хтось може здогадатися про нас. Можливо, вони ніколи не бачили, щоб Кайл так щедро ділився інформацією чи був таким товариським і ґречним зі свідками.
Я вмостилася за столом із квитанціями й, опустивши очі, чекала, коли вони заберуться геть.
– Ми всі хочемо одного, – сказав Кайл. – Ми всі тут хочемо її знайти. Переконатися, що з нею все гаразд. І з’ясувати, що сталося.
Зазвичай я бачу, коли хтось бреше. Все так і починається, зі вступних слів, обґрунтування.
Такий самий принцип діє в новинах – сюжет будують на чомусь, чого однозначно прагнуть усі.
Ми заінтриговані. Дайте преамбулу – і ми вже не можемо дочекатися фіналу.
Це те, що змушує читача знову повертатися до газети. Шукати додаткову інформацію, перевіряти, чи ще не було арешту, судового розгляду, завершення історії. Несправедливість перед неминучою перемогою справедливості.
Ми прагнемо замкнути коло.
Іноді нам не дають очікуваного розв’язання історії. І ніхто не хоче про це говорити. Тоді ми самі додумуємо фінал, припасовуючи до нього окремі шматки інформації.
Сидячи перед тими квитанціями, з юрбою роззяв удалині за вікном, із детективом поліції навпроти, я зрозуміла, що ми всі зрештою прагнемо одного – і лише я здатна довести діло до логічного завершення.
Келвін Додж сів навпроти мене за стіл. Я побачила бруд під його нігтями, відчула запах холодної землі – детектив знову побував під будинком. Добре, що я забрала звідти коробку, не знаю, як би пояснила її існування. Ми взялися перебирати квитанції, я намагалася не витріщатися на його руки, вдаючи, що нічого не помітила. Передавала йому папірці, один за одним, коментуючи: «Моя». Додж оглядав їх і складав на купку. Я не була певна щодо декількох квитанцій за автомобільне паливо і сказала йому про це. Він забрав їх, занотувавши деталі в окремий зошит.
Додж був напружений, совався на кріслі, але мовчав. Я припустила, що його залишили тут як наймолодшого за званням. І сподівалася, що цим удасться скористатися. Він був ще достатньо юний, ще не встиг досхочу наїстися принад своєї професії, досі відчував адреналін і не розгубив мрій.
– Моя, – вкотре сказала я, подаючи йому квитанцію, а тоді посовалася на місці, розминаючи спину. – Можна мені зробити перерву?
– Звісно, – сказав він.
Я підвелася, налила собі склянку води, запропонувала і йому:
– Ще є газована вода. Або пиво.
– Газовану воду, – сказав він.
Я відкрила бляшанку й, наливаючи йому в склянку, слухала, як шиплять бульбашки.
– Дякую, – сказав він, забираючи з моїх рук склянку з водою.
Я залишилася біля кухонної стійки, зробила чималий ковток і поцікавилася:
– А це правда, що всі вважають, буцім убивство Фінлі пов’язане зі справою Кобба? Я просто не бачу тут зв’язку.
Додж, тримаючи склянку однією рукою, відкинувся на спинку крісла.
– Не знаю. Поки що опрацьовуємо всі можливі версії.
– Я чула, слідство припускає, що він ударив її каменем. Імовірно, знайденим десь поблизу на березі озера.