– Ага. Проте того каменя ще не знайшли.
– Але ж хтось зателефонував і сказав, що це був він? Тієї ночі біля озера? Я маю на увазі, ви ж його через це затримали, правда?
Додж сьорбнув водички, знизав плечима.
– То був анонімний дзвінок. Пані стверджувала, що коло озера був він. Достатньо для допиту та тимчасового затримання. Утім, недостатньо для висунення звинувачень.
Я повільно видихнула, перетравлюючи отриману інформацію. Анонімне джерело. Чому? Для цього завжди є якась причина. Завжди.
– Не знаєте, хто це був?
Він уже було розтулив рота, але одразу стулив, покрутив склянкою на столі.
– Ні, – врешті відповів він.
І це була брехня.
Вони могли відстежити, звідки дзвонили. У них має бути запис тієї розмови. Хоч щось.
Я озирнулася навколо, шукаючи логічного пояснення.
– А яка робоча версія слідства тут? – запитала я й ковтнула ще води, щоб він не помітив, як я затамувала подих в очікуванні відповіді.
Додж, вагаючись, подивився на мене. Облизав губи. Замислився. Мій досвід свідчив: якщо вагається – значить проковтнув мою наживку. І відповідатиме не тому, що я його обкрутила, а тому, що ми прагнемо одного.
– Робоча версія – це те, що ви нам розповіли. Це наша найміцніша зачіпка.
Але я йому не дуже вірила.
– Справді? Нащо тоді той обшук? – тиснула я далі.
Він поводив щелепами.
– Якщо її, як ви припускаєте, звідси викрали, то могли й зброю звідси взяти. Це могло бути випадкове знаряддя вбивства. Можливо, Еммі та Джеймс Фінлі були тут разом. Можливо, саме тут усе почалося. Можливо, хтось із них узяв ножа для самозахисту, але його використали проти них.
Ціла низка різних «можливо», де Еммі – жертва.
– Якби ви справді так думали, – сказала я, – ви б узяли її гребінець або зубну щітку для аналізу ДНК. Ви б зняли відбитки пальців на поверхнях. Запросили б додаткових фахівців, допитали б мене ще. Ви б…
Слова застрягли в горлі, я раптом збагнула, що б вони зробили. Що вони повинні були зробити.
Їм треба було залучити когось, хто б зафіксував опис зовнішності Еммі. Якомога детальніший. Художника-криміналіста, який би намалював із моїх слів її портрет.
Іноді те, що відсутнє, і є відповіддю на твоє запитання. Іноді це вся історія. Відсутній ніж. Фраза «Без коментарів» або вимога адвоката.
Іноді те, про що мовчать, або те, чого не роблять, – це всі необхідні докази.
Поліція нікого не викликала. Можливо, вони чогось чекали, можливо, у них немає штатного художника-криміналіста. Але було й інше пояснення. І через нього Додж відвів погляд, коли папірці на столі затріпотіли від пориву вітру.
Я гучно зітхнула.
– Давайте завершимо, – сказала я, повертаючись на своє місце навпроти нього.
Урешті-решт залишилося кілька непевних квитанцій, оплачених готівкою, які могли бути покупками Еммі. Бензин, дрібні чеки з сусіднього супермаркету. Хоча вони могли бути й моїми. Утім, спробувати таки було варто.
Бо нехай що заявляв Додж, я була переконана, що слідство опрацьовує різні версії:
Перша – щось трапилось і з Еммі, і з Джеймсом Фінлі.
Друга – Еммі щось скоїла із Джеймсом Фінлі й утекла.
І третя версія – та, на яку Кайл натякав раніше, до того, як я переконала його в протилежному чи принаймні думала, що переконала. Ніхто поки що не озвучив її прямо, але я вже бачила, як ця версія пробивається на поверхню. По тому, як вони обережно її торкаються. По тому, які речові докази вилучили, а яких не чіпали. По тому, від яких дій втрималися та яких запитань не поставили.
Третя версія, звісно ж, така: Еммі Ґрей не існує. Не лише такого імені, але й самої дівчини не існує.
І ніколи не існувало.
Розділ 26
За північ я нарешті залишилася сама й полегшено зітхнула. У сутінках надворі розтанула юрба роззяв. Роз’їхалися на своїх авто, розчинилися в лісі – повернулися туди, звідки прийшли. У домі був повний безлад. Я розставляла речі на свої місця, руки тремтіли.
Кухонне начиння було обмацане, переставлене на інше місце. Я позбирала все до раковини, щоб перемити – усюди ввижався бруд та мікроби. Вони шастали руками під матрацами, зібгали простирадла та ковдри. Оглядали під раковиною у ванній кімнаті мої тампони, пляшечки з лосьйонами, бруски мила. Пінцет і майже порожній тюбик зубної пасти, засохлої на закрутці. Вони знали марку мого дезодоранту, оглядали бритву на стіні душової кабінки, знайшли в тумбочці коло ліжка відкриту пачку презервативів.