Може, колись у нього було чисте серце, може, він досі так вважає. Можливо, просто вирішив, що мета виправдовує засоби, і вважав, що вчинив правильно. Але факт залишався фактом: він отримав зиск на чужій біді.
Редакція газети мусила прикривати свій зад. Це теж – бізнес передусім. Лоґан навіть після розповіді Ноа не зміг звалити все на мене. Йому довелося відгородитися і сподіватися, що історія не набуде широкого розголосу.
– Забирайся, – сказав він, і я послухалася.
Редакція заховала кінці у воду. Навіть Ноа втягнули в ту халепу. Тримай язика на прив’язі – одержиш кращу посаду. І, погодившись, він став співучасником.
Утім, можливо, ми всі співучасники в товаристві, яке собі завели. І, можливо, спільне проживання з двома людьми вісім років тому, в невеличкій квартирі площею тридцять сім квадратних метрів, таки наклало свій відбиток. Я прослизнула в їхнє життя, занадто комфортне, і ніколи не зводила стін. Я вирушила сюди за Еммі, за людиною, про яку насправді майже нічого не знаю.
– Ніхто тобі не повірить, Ліє. – Ноа вже опанував себе, і тепер його голос був виразнішим, заздалегідь підготовлені слова прозвучали впевненіше. – Ти знана брехунка.
Але я його налякала. Репутація таки ж понад усе. Повірив Ноа чи ні, але вочевидь добряче замислився, чим це йому загрожує.
– Послухай, – продовжив він. І в його голосі з’явилися нові нотки, нотки співчуття. – Ти слухаєш? Можеш хоч колись послухати? Бо зараз найкраща нагода, Ліє. Тож трохи охолонь та уважно мене вислухай. Наразі немає й натяку на цивільний позов, чуєш? Ані мур-мур. Не чіпай лиха, поки тихо.
Як я могла запасти на людину, яка вживає найбанальніші, найпримітивніші фразеологізми? Мене дратувало в ньому все.
– Я не прошу казна-чого, Ноа. Лише одне ім’я. Ти мені зобов’язаний. І дуже добре знаєш, що зобов’язаний.
Він замовк, і я цим скористалася.
– Бетані Джарвіц. Мені потрібна інформація. Д-Ж-А-Р-В-І-Ц. Її минуле, найближчі родичі, партнери, все. Дата народження, де працювала, теперішнє та попередні місця проживання.
– Учора ввечері мені зателефонували. Я подумав, що хочуть дещо уточнити про твій професійний досвід, що було б, на мою думку, доволі сміливо навіть для тебе. Але, як виявилося, це Кассіді дав мої контакти колезі з Західної Пенсільванії, який цікавиться Лією Стівенс, що раніше мешкала в Бостоні. Має дані твого водійського посвідчення, все таке. Вчителька, Ліє? Справді?
От звідки він знає, де я. Хтось йому подзвонив. Ну от, почалося. Картковий будиночок захитався.
– І хто то був? – запитала я.
Ноа засміявся, ніби знаючи, що заскочив мене на чомусь.
– І що ти йому сказав?
– Нічого не сказав.
– Справді?
– Нічого. Тож тепер, гадаю, я навіть переконаний, що гівно я тобі винен.
– Я тобі не вірю. Щось ти йому про мене таки розповів.
– Чорта з два. Хто? Лія Стівенс? Дуже мила дівчина. Дуже. Мила. – Він розтягнув слова, наповнивши їх додатковим сенсом. – Та робота її дістала. Ось що сказав. Це все, що він від мене почув.
Робота мене дістала. Я намагалася уявити, хто ж був на іншому кінці лінії, відчуваючи зіткнення світів, відчуваючи, як усе, пов’язане з Бостоном, зараз опинилося зовсім поруч, ніби я притягнула його сюди.
– Агов, Ліє, ти слухаєш? З ним контактував Кассіді. Вловила, про що йдеться?
Кассіді, наше улюблене джерело з поліції, він знав, що ми з Ноа були парою.
– Кассіді, – повторила я.
– Ага. Не дякуй. Вважаймо це нічийним результатом, га? Можу тільки уявити, в яке лайно ти втрапила цього разу, якщо вже сюди телефонують.
Я міцніше стиснула в руці телефон і процідила крізь зуби:
– Я це зроблю, Ноа. Присягаюся, я тобі влаштую, – продовжила я. Але, мабуть, він відчув нерішучість у моєму голосі. Брехунка з мене ніяка.
– Ти ж розумієш, що в тебе немає шансів? Наробиш галасу, і хтось урешті почне ставити слушні запитання. Пейдж Гемптон має чим аргументувати, ми всі це знаємо. Ти програєш, Ліє. Ми обоє знаємо, що того джерела насправді не існує. Ніхто не стане на твій захист. – І поклав слухавку.
Щоб ти здох, Ноа. Я відчувала, як від тих слів скрутило живіт. Я щосили стискала в руці телефон. Щоб ти здох, сволото!
Цікаво, а в редакції є план на такі випадки? Якийсь визначений порядок дій, якщо Лія Стівенс зазнає краху?
Нехай у яку халепу я потрапила, треба з неї вибиратися. Еммі. Треба з’ясувати її минуле, перш ніж вони з’ясують моє.
Я перебирала в пам’яті її старих друзів, намагалася згадати, хто вони. Випадкові знайомства в барах, якісь обличчя, що коротко промайнули перед очима, нічого постійного. Згадала Джона Гікельмана, але таких, мабуть, сотні. Я уявила пошуки Гікельмана Джона в телефонному довіднику. Уявила, як телефонуватиму до кожного з них і запитуватиму: «А у вас були дзеркала на стелі? А ви раптом не пам’ятаєте дівчину на ім’я Еммі, з якою спали? У вас не зникав годинник?».