Пролунав дзвоник про закінчення обідньої перерви, у коридорах наростав звичний галас – один учень, два, три – їхні голоси змішалися, загули, наче вулик, і перетворилися на монотонний білий шум.
Урок завершився, я вже збиралася телефонувати далі, але помітила у шкільній електронній скриньці нового листа. Повідомлення прийшло від користувача TeachingLeahStevens – вперше відтоді, як Девіса Кобба затримала поліція. Без теми. Я втягнула в легені повітря, навела мишку на повідомлення і клацнула «відкрити».
У листі було лише два рядки:
Пальці над клавіатурою затремтіли, з монітора на мене дивилося власне відображення. Бліде обличчя, червоний светр із довгими рукавами. Я відчула, як він колеться на ключиці. Опустила очі. Може, випадковий збіг? Або ж він мене бачив – перед тим, як написав листа.
Я уявила, як незнайома постать біля мого дому заглядає всередину крізь розсувні двері. На стелі у вітальні горить тьмяна жовтувата лампа. Незнайомець вдивляється в коридор, у відчинені двері спальні, у темряву за порогом. Бачить дві пари безладно скинутого взуття. Темні джинси Кайла.
Уявила Девіса Кобба за моїм вікном, який підглядає за нами. І подумала: «Зухвало». Він надто осмілів. Лізе на роги навіть зараз.
Я переслала листа Кайлу, додавши зверху власний коментар:
Ти, здається, хотів їх побачити. Ось, маєш. Свіжий. Перший, відтоді, як я видалила попередні листи. До речі, я чула, що він повернувся до школи.
Я не обмовилася й словом про натяки в електронному повідомленні. Нехай Кайл дійде висновку самостійно.
Кобб стежив за моїм будинком.
Від тієї жахливої думки в мене аж мурашки по шкірі побігли, проте… Цікаво, що ще він може знати? Чи знає, хто така Еммі? Чи бачив її? Я переслала копію листа на свою приватну пошту, перш ніж піти, – і вперше подумала: «Може, відповісти?».
Мітч зупинив мене на виході й покликав до свого кабінету.
– Зачини двері, – сказав він зі стривоженим обличчям.
– Я вже чула, – сказала я, і його обличчя на якусь мить застигло від подиву, перш ніж на ньому відновився звичний спокійний вираз.
– Добре, чудово, я радий. І все гаразд? Якщо тобі щось потрібно, можливо, поговорити чи нехай що ти…
– Я знаю, де тебе шукати, – відповіла я.
Він дещо розчаровано спостерігав за мною, коли я виходила. Так, ніби одне неминуче потягне за собою інше, а він лише спостерігатиме за падінням Лії Стівенс, ловлячи мене внизу.
Тільки-но я запаркувалася на заїзді до свого будинку, задзижчав телефон. Я подивилася на екран – номер сестри. Я насупила брови, переживаючи, чи, бува, нічого не сталося з мамою. Ми не спілкувалися відтоді, як я поклала слухавку минулої неділі.
– Алло? – відповіла я, підіймаючись сходами на ґанок із ключами в руці.
– Ти влаштовуєшся на нову роботу, Ліє?
– Я… Що? Ні.
Я розсунула вхідні двері, увійшла, зачинила їх за собою й замкнула на ключ.
– От і мама теж так каже. Але я вирішила розпитати особисто.
– Чому? – Я вже здогадалася, якою буде її відповідь.
– Я отримала на електронну пошту дивний запит щодо інформації про тебе. Не могла збагнути, якого біса вони звернулися з тим до мене, але запит не схожий на типову форму довідки про попередню роботу. Більш схоже… на підтвердження певних деталей. Ми щось таке надсилаємо до інших компаній, коли вирішуємо трохи ретельніше перевірити кандидата, факти, зазначені в його резюме. – Вона на мить замовкла, а тоді додала: – Що відбувається? Це взагалі законно?
Я скинула торбу за дверима.
– Так, законно, – відповіла я.
– Що тоді це, в біса, таке, Ліє?
Я потерла рукою шию, відчула під пальцями холодний піт і змусила себе сісти та заспокоїтися.
– Не знаю. Поліція, мабуть. Або вони когось найняли для цього. Перевірка біографічних даних.
– Поліція?!
– Просто заповни потрібні відповіді. Гаразд? – Я сперлася ліктями на кухонний стіл, поклала голову на руки і глибоко вдихнула запах дерева та лаку. – У мене все добре. Просто заповни форму. Вони хочуть переконатися, що я та, за кого себе видаю.
– А ким, у біса, ще ти можеш бути?
Для Ребеки я, мабуть, була непримітною дівчиною, на яку ніхто не звертає уваги.
– Довга історія. Пам’ятаєш Еммі? Я колись розповідала тобі про неї?
– Ні. Мама сказала, що ти з нею зараз мешкаєш в одному домі. Ти з нею познайомилася після коледжу? Це вона, так?
– Так, ми якийсь час разом мешкали після коледжу, зараз теж живемо разом. Тільки вона зникла, чорт забирай, і про неї ніде немає жодних документальних слідів.