Він закинув руки вгору.
– Я тебе захищав, Ліє. Захищав, запевняючи, що вони помиляються, що є інше пояснення. І раптом на світ вилазить оце. А що мені було думати? Ти вже так чинила раніше.
Ні, нічого я не чинила. Проте суб’єктивне уявлення – вперта штука. Як захищатися, коли все проти тебе?
– Я втратила все. Гадаєш, не засвоїла уроку?
Кайл відкинувся на спинку канапи.
– Не знаю, – відповів він. – Чесно кажучи, я вже ні в чім не впевнений. Може, у тебе справді добре виходило. Може, ти й зараз крутиш мені голову.
Я нахилилася вперед.
– Не я та, хто крутить голову. Хотів обшук – і влаштував. Це тобі не можна довіряти.
– Ти збрехала заради статті.
– Те, що я вчинила, – не брехня, не зовсім – я це зробила заради правди.
Кайл скривився. Я могла лише уявити, що саме він прочитав, почув від своїх колег із поліції чи розкопав самотужки. Які причини та наслідки склав докупи, які висновки зробив щодо низки подій, які привели мене сюди.
– Але отримала геть інше. Якщо ти справді можеш ось так спокійно сидіти, переконана, що нічого надзвичайного не сталося…
– І що тоді? Я виявилася не такою, як ти думав? Але ж ти вважав мене брехункою. Визначся, Кайле, обери нарешті систему координат.
Він гучно чмихнув.
– А ти завжди так дискутуєш? Намагаєшся підібрати якомога гостріші, дошкульніші звороти?
Я йому відрізала:
– А ти, Кайле, хіба інакший на роботі? Задля зізнання на допиті всі запитання прийнятні?
Він захитав головою.
– Моє завдання – розкривати злочини, очистити вулиці від криміналу і в такий спосіб дбати про безпеку інших. А це можливо тільки через з’ясування правди.
– Ну, ти недалеко втік від мене. – Я нахилилася вперед. – Просто ще не попадався.
Я подумала про листа, якого йому переслала. Цікаво, чи він теж подумав про те саме?
Кайл посовався на місці, поставив лікті на коліна.
– Хочеш сказати, що вчинила б так само знову?
Я уважно подивилася йому в очі, стишила голос, щоб Кайлу довелося нахилитися ближче. Ми мало не доторкалися чолами:
– Скажи мені, а коли служба внутрішніх розслідувань отримає анонімне повідомлення про те, що ти ночував у будинку підозрюваної – я ж тепер підозрювана? так? – скажи мені, як плануєш викручуватися? – Він аж закляк, але я не зупинилася. – Казатимеш: «Ну, сер, це було частиною плану для отримання зізнання»? Або: «Результат виправдовує засоби»? Або: «Я припустився помилки»? Готовий нести покарання, готовий до позбавлення звання, візьмеш неоплачувану відпустку, сидітимеш удома з думкою: «От навіщо так безглуздо зруйнувати собі кар’єру»? – Він був приголомшений, і, вочевидь, подумки повторював ті слова. – А може, сидітимеш удома з іншою думкою: «Я пожертвував кар’єрою заради істини, і заради неї без вагань готовий пожертвувати своєю професійною репутацією».
Він відкинувся назад, віддаляючись, закриваючись, завершуючи цю розмову.
– А все тому, – продовжила я, підвищивши голос, не в змозі приборкати гнів, – що твоя відповідь залежить від імовірних наслідків. Твоя відповідь залежить від усього, що ти побачив до цього моменту. Від того, на що ти готовий піти, що готовий прийняти. Від того, чи в тобі досі живий ідеалізм, який привів тебе сюди. А може, того ідеаліста вже давно не існує – зарізали вві сні під час одного з розслідувань? То якою буде ваша відповідь, детективе Доноване? Поясніть, будьте ласкаві.
Я вся тремтіла, не в змозі стримати люті.
Він підвівся з місця, схопив свою куртку й рушив до дверей.
– Надто пізно вибирати кращу відповідь, Кайле.
Він завмер біля виходу й обернувся.
– Я знаю, чого напевне не робитиму, – сказав він. – Не намагатимуся якось виправдати той факт, що чоловік наклав на себе руки через мою брехню.
Кайл стояв, не зводячи з мене погляду.
Прикуси язика, Ліє. Гнівом ще ніхто суперечки не виграв. Жбурнути вазу зі столу об стіну нічого не дасть. Верещати не допоможе.
Я спостерігала, як він виходить надвір. А всередині все горіло від люті, як розжарене вугілля. Як і тоді.
Я не згадувала у статті Арона Гемптона, але здогадатися, про кого йдеться, було неважко.
Я покладала надії на адміністрацію університету. Сподівалася, що вони цього так не залишать, проведуть розслідування і виведуть його за це на чисту воду, а може, і ще за щось серйозніше. Сподівалася, що моя стаття підштовхне поліцію уважніше поставитися до тієї справи.
Я уявляла, як Арон зауважив слушну нагоду. Скористався хвилею резонансних самогубств, яка була в усіх на устах, і додав ще одне. Поклав у ванній кімнаті біля тіла Бріджит повний пакет пігулок – ніби вона їх сама придбала. Інсценував самогубство. Назавжди увічнив на чорно-білому фото її широку усмішку серед інших облич.