7 березня 1939 року громадянина Маслова було засуджено й того самого дня розстріляно. Разом з ним розстріляли й заступників — Кобленца та Євзеріхіна.
Таким чином, товариші Реденс, Маслов і Хрущов старанно вишукували ворогів народу, ударним темпом винищували їх тисячами. І ось з’ясувалося, що Реденс — польський шпигун, змовник, незаконно заарештовував радянських людей і розстрілював їх! Маслов — терорист, який готував замах на вождів першої у світі соціалістичної держави!
Разом із і шпигуном Реденсом і терористом Масловим працював товариш Хрущов, підписував ті ж таки багатометрові списки з десятками тисяч прізвищ, не заглиблюючись у суть звинувачень і навіть не маючи фізичної можливості прочитати таку кількість вибитих на допитах зізнань.
Однак Реденсу і Маслову — вишак, Хрущову — підвищення.
Про Хрущова можна говорити все, що нам до вподоби. Зрозуміло, не дурень. Принаймні в тому історичному періоді.
5
Головним завданням НКВС була боротьба з ворогами народу. Прибулий 2 вересня 1939 року до Києва новий Народний комісар внутрішніх справ України товариш Сєров потрапив під руку до «правильного» начальника. До такого, який цю боротьбу здійснював нещадно і безперервно.
Хрущов і Сєров зрозуміли один одного. Спрацювалися. Їхні стосунки склалися.
26 квітня 1940 року було оприлюднено Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження чималої кількості чекістів. За що саме їх нагороджували, не уточнювалося: «За значні заслуги у справі зміцнення...».
Насправді їх відзначали за розстріл тисяч польських офіцерів. У списку орденоносців виявилися такі начальники управлінь НКВС:
Калінінської області — майор держбезпеки Д. С. Токарєв;
Смоленської області — капітан ДБ Є. І. Купріянов;
Харківської області — майор ДБ П. С. Сафонов.
Це начальники УНКВС тих самих областей, у яких згодом знайдуть масові поховання:
Мідне Калінінської області,
Катинь Смоленської області,
П’ятихатки — Харківської.
У цьому списку передовиків боротьби «за щастя людства» серед перших опинився комісар державної безпеки 3-го рангу Сєров Іван Олександрович, удостоєний найвищої державної нагороди — ордена Леніна.
6
Одного разу виступаю на Київському телебаченні. З Британії — через телеміст. Мовив звичну фразу: «У серпні 1939 року Гітлер і Сталін поділили Польщу».
Мене перебив лютий опонент: «Усе було правильно! Сталін усього лише приєднав до України українські землі. Насмілься зараз сказати українцям, що це не наша земля! Ну, насмілься!».
Мапа розподілу Польщі з підписом Сталіна. На ній не позначено ні УРСР, ні БРСР, а лише СРСР.
А я теж злий.
По-перше, територіальний спір — між Радянським Союзом і Польщею.
З Польщею його і слід було вирішувати. Але не з Гітлером.
По-друге, із середини 1930-х років назрівала велика війна в Європі й усьому світі. Товариш Сталін про це знав, з надією та радістю відверто про це говорив. Зокрема у березні 1939 року з трибуни XVIII з’їзду Комуністичної партії. Беручи до уваги, що насувається велика війна, з вирішенням територіальних проблем можна було б і зачекати. Жив же якось Радянський Союз без тих територій два десятки років, міг би ще потерпіти.
Отримавши нові території, Сталін утрачав «подушку безпеки» у вигляді Польщі. Розподіл Польщі означав, що виникає спільний кордон з Німеччиною, тим самим Гітлер отримує можливість завдати нищівного удару по нашій країні, ще й раптового.
По-третє, якщо без допомоги Гітлера нам уже ніяк не можна було повернути українські та білоруські землі, то товаришеві Сталіну слід було питання ставити інакше: «Бери, Гітлере, те, що вважаєш своїм, я візьму те, що моє, але нехай між нами залишиться урізана, але все ж незалежна Польща. Тоді між Німеччиною і Радянським Союзом не буде спільного кордону. Тоді ти не зможеш напасти на мене раптово!».
Цей варіант товаришу Сталіну чомусь не сподобався. Йому для чогось був потрібен спільний кордон із Німеччиною. Заради цього він віддав Гітлеру навіть Варшаву, яка колись уходила до складу Російської імперії, а під владою Німеччини ніколи не була.
Звідки така щедрість?