Це стало першим кроком до розроблення плану нападу на Радянський Союз. Не заради якогось «життєвого простору», а заради порятунку Німеччини та Європи.
Улітку 1940 року в Гітлера було стільки простору, що він його вже заледь контролював: від Нарвіка до Ліона, від Копенгагена до Праги та Відня, від Варшави до Парижа.
4
1976 року Воєнвидав опублікував зазначену книгу Ліддел Гарта російською мовою з назвою «Друга світова війна». Автором і редактором передмови був відомий борець за правду історії полковник О. І. Ржешевський.
Мабуть, через недогляд із тексту випала наведена вище цитата про причини, які змусили Гітлера розпочати підготовку до війни проти Радянського Союзу.
За цей і подібні дрібні недогляди в підготовці до видання іноземних книг, коли пропускалося найважливіше, через що сенс губився або змінювався на протилежний, Олег Олександрович Ржешевський був удостоєний орденів, посад, учених ступенів і звань, він став президентом Асоціації істориків Другої світової війни, заслуженим діячем науки РРФСР, професором, доктором наук і т.д.
Проте Ржешевський — це лише боєць ідеологічного фронту. А як же сам Жуков оцінював власні дії в червні 1940 року, які підштовхнули Гітлера розпочати підготовку до нападу на Радянський Союз?
Жуков свої дії ніяк не оцінював.
«Червона зірка» від 15 грудня 2009 р. називає мемуари Жукова «безцінною книгою». Однак у «безцінній книзі» видатний полководець забув повідомити своїм захопленим читачам про те, чим же він займався у травні 1940 року. У цей час Гітлер громив Францію, а Жуков перебував у Москві, не обіймаючи жодних посад. Нібито сидів без діла.
Однак справа в нього була. Він готував війну проти Румунії. Нещодавній досвід Фінляндії засвідчив, що до малих воєн потрібно готуватися так само серйозно, як і до великих. 7 червня 1940 року Жуков прибув до Києва не з порожніми руками, а з уже готовим планом розгрому Румунії в разі, якщо Бессарабію та Північну Буковину не буде віддано без бою. Створення Південного фронту й зосередження військ не вимагали нових зустрічей зі Сталіним для уточнення деталей. Усе вже було вирішено та відпрацьовано. Залишалося тільки готувати війська.
Сам Жуков про все це у своїх мемуарах не згадав і не розмірковував. У першому виданні про Румунію й Південний фронт — ані слова!
Друге видання вийшло вже після смерті Жукова, проте й у ньому жодних згадок про Південний фронт.
З початку 1980-х років я два десятки років часто виступав на британському радіо, переважно в програмі Сєви Новгородцева. І наполегливо довбав в одну точку: Жуков не пам’ятає, що в червні 1940 року існував Південний фронт, що сам Жуков був його командувачем, що дії цього фронту зіграли фатальну роль у долі нашого народу, нашої Батьківщини!
Не знаю, що подіяло: чи мій крик чи якийсь інший чинник, але поступово пам’ять уже мертвого стратега прояснилася і через двадцять років після його смерті в мемуарах нарешті, пролунало зізнання про те, що Південний фронт існував, що він сам цим фронтом командував. Зазначену інформацію було вписано в мемуари, щоправда, з акцентом на якісь комічні моменти, але без заглиблення в серйозні питання.
Шкода, що, згадавши про Південний фронт, стратег не почав розмірковувати про наслідки своїх дій.
5
У мемуарах, численних інтерв’ю та виступах Жуков виставляє себе стратегом, а Сталіна — боягузливим чоловічком, який на військових питаннях не розумівся, принаймні під час першої половини війни. Жуков заявив режисерові Григорію Чухраю:
«Сталін боявся війни. А страх — поганий радник.»
Чудово!
Якщо Сталін боявся війни, то видатному стратегу слід було в травні 1940 року сказати: «Товаришу Сталіне, ідея зі звільненням Бессарабії та Північної Буковини досить небезпечна. Особливо зараз, коли всі танки, літаки, увесь флот, усі тямущі генерали й майже всі дивізії Гітлера воюють у Франції. Ми ж Гітлера налякаємо. Йому Румунію захищати нічим. Навіщо нам Бессарабія, та ще й у такий час? Нам землі в Радянському Союзі бракує? Прикинь, товаришу Сталіне, що ми ведемо повномасштабну війну проти Японії, що в нас своєї нафти немає, що ми її купуємо в незалежному Азербайджані, який себе від потужного противника захистити не може. І ось поруч із цими життєво важливими для нас районами видобутку нафти хтось зосередив півмільйонну армію з трьома тисячами танків, двома тисячами літаків, із десятком тисяч гармат. Нам же з тобою, товаришу Сталіне, будуть непереливки. Розумієш, як сьогодні себе почуває Гітлер. Адже він на нашу загрозу повинен реагувати. Які в нього варіанти? Відвести загрозу від Румунії Гітлер може лише розгромом Радянського Союзу. Ми ж своїми діями провокуємо Гітлера на удар у відповідь. Ми ж нариваємося на німецький напад. Адже Гітлер заради оборони Німеччини буде змушений розпочати війну проти нас».