До тями я прийшов через відтинок часу, який, здавалось, тривав цілі століття, бо відчув удари, які відлунювали мені в голові. Я лежав на підлозі, а Вільям частував мене ляпасами по щоках. Я був уже в іншій кімнаті, мої очі помітили картуш, який гласив: «Requiescant a laboribus suis»[157].
«Ну ж бо, Адсо, опам'ятайся, — шепотів мені Вільям. — Нічого страшного…»
«Отам… — мовив я, все ще у нетямі. — Там звір…»
«Нема там ніякого звіра. Я знайшов тебе, коли ти марив під столом, на якому лежала чудова мозарабська Апокаліпса, розгорнута на сторінці, де mulier amicta sole[158] виступає супроти дракона. Але із запаху я зрозумів, що ти нанюхався чогось поганого, й одразу виніс тебе звідти. У мене теж болить голова».
«Але що я бачив?»
«Нічого ти не бачив. Там просто горіли субстанції, які викликають видіння, я впізнав їх запах, це арабський знадіб, може, той самий, який Гірський Старець давав вдихати своїм асасинам перед тим, як штовхнути на їхні діла. Ось ми й пояснили таємницю видінь. Хтось накладає на ніч магічного зілля, щоб переконати непрошених гостей, що бібліотеку стережуть диявольські сутності. Що ж ти відчув, зрештою?»
Я плутано, як пам'ятав, описав йому своє видіння, і Вільям засміявся: «Наполовину ти розвинув те, що побачив у книжці, а на другу половину дав вираз своїм бажанням і страхам. Саме так діє це зілля. Завтра треба поговорити з Северином, гадаю, він знає про це більше, ніж хоче зізнатись. Це зілля, всього лиш зілля, і нема жодної потреби в цих чорнокнижницьких приготуваннях, про які говорив скляр. Зілля, дзеркала… Сей закуток забороненої мудрості захищають багато мудрованих винаходів. Науку тут використовують для того, щоб ховати, а не щоб відкривати. Мені це не подобається. Святою справою охорони бібліотеки заправляє збочений ум. Але ніч видалась важка, пора йти звідси. Ти перехвилювався і потребуєш води та свіжого повітря. Марно намагатися відчинити ці вікна — вони надто високо і, мабуть, їх не відчиняли вже десятиліттями. Як можна було подумати, що Адельм викинувся звідси?»
Треба йти звідси, сказав Вільям. Немов це так легко. Ми знали, що ввійти в бібліотеку можна лише з одної башти, східної. Але де ми були в той момент? Ми геть втратили орієнтацію. Я все ще ледве тримався на ногах і потерпав од нудоти, а Вільяма турбував мій стан і дратувало те, що знань його виявилося обмаль. І так ми блукали, перестрашені, що нам ніколи не вийти звідти, і це підказало нам, тобто йому, ідею на наступний день. Нам треба повернутися в бібліотеку, якщо ми взагалі з неї вийдемо, з обвугленим шматком дерева чи чимось іншим, що може залишати знаки на мурах.
«Щоб знайти вихід з лабіринту, є лиш один спосіб, — процитував Вільям. — У кожному новому, тобто ще не відвіданому вузлі, вхід слід позначити трьома знаками. Якщо попередньо проставлені знаки на якомусь напрямі вузла покажуть, що цей вузол вже було відвідано, тоді на вході слід поставити один знак. Коли всі проходи вже будуть позначені, тоді треба вернутися назад і повторити шлях. Але якщо один або два проходи вузла ще не мають знаків, тоді на будь-якому слід поставити два знаки. Входячи у прохід з лише одним знаком, ми ставимо на ньому ще два, і тоді прохід матиме три знаки. Коли ми, ніколи не звертаючи у прохід з трьома знаками, дійдемо до вузла, де всі інші проходи матимуть вже знаки, лабіринт пройдено повністю».