Невідомо, чи не зі слів самої Агріпини Молодшої, записаних нею або розказаних своїм наближеним після того, як їй пощастило врятуватися, описав нам ці події Корнелій Тацит. Якщо це так, то цілком зрозумілою стає і його образність, і наявність такої великої кількості деталей.
Злочин зірвався лише випадково.
Чи зрозуміла Агріпина, що замах відбувся за наказом її власного сина? Можливо, у неї жевріла надія на те, що все це організував не він, а хтось із його наближених, а, можливо, вона тоді вже все зрозуміла.
Це була сильна, вольова жінка - згадаймо, що, рятуючись від погоні, вона, навіть отримавши рану в плече, зберігала мовчання й зуміла випливти. Якби вона була в Римі, Агріпина могла б звернутися до народу, до преторіанської гвардії, але вона була в Бавлах - у доглянутому, гарному, але маленькому курортному містечку…
Фактично єдине, що вона могла вдіяти, - це прикинутися, що вважає ці події не замахом, а безглуздим нещасним випадком, і повідомити синові про свій чудесний порятунок.
Саме так Агріпина й зробила, чи то сподіваючись, що син передумає, чи то намагаючись виграти час і дістатися Рима. Однак причини, що змусили Нерона піти на вбивство матері, були надто серйозними, і він не передумав. Як писав Светоній Транквілл, «коли її вільновідпущеник Луцій Агерм (Корнелій Тацит іменує його Агерин. - Прим. В. Д.) радісно приніс звістку, що вона жива й неушкоджена, тоді Нерон, не в змозі щось придумати, звелів непомітно підкинути Агерму кинджал, потім схопити його і зв’язати як підісланого до нього вбивцю, а матір умертвити, начебто вона, викрита у злочині, сама наклала на себе руки». Тацит повідомляє, що розправитися з Агріпиною було доручено все тому ж Анікету, який придумав спорудити корабель, що мав розвалитися.
Звістка про нещасний випадок з Агріпиною тим часом поширилася,
«і кожен, почувши про це, біг на берег. Одні піднімалися на укоси берегових дамб, інші стрибали у найближчі човни; дехто, наскільки дозволяв зріст, входив у воду, декотрі простягали уперед руки; бідканнями, молитовними вигуками, розгубленими питаннями й плутаними відповідями сповнювалося узбережжя; зібралася незліченна юрба зі смолоскипами…» За таких умов, якби в Агріпини ще було день-два, вона б могла здійняти бунт, але Анікет діє рішуче й швидко - «розставивши навколо вілли озброєну варту, виламує ворота й, розштовхуючи зустрічних рабів, підходить до дверей покою Агріпини». Побачивши Анікета, трієрарха Геркулея та флотського центуріона Обаріта, які увірвалися до неї, Агріпина й тут, зберігаючи колосальну витримку, заявила Анікету, що якщо він прийшов від сина, щоб провідати її, то нехай передасть, що вона одужала, а якщо «вчинити злодіяння», то вона не вірить, що такою є воля її сина. Розмовляти з нею не стали.
Трієрарх Геркулей ударив її ціпком по голові. Потім Анікет і Геркулей накинулися на неї з мечами…
Корнелій Тацит описав убивство Агріпини Молодшої з чужих слів, не називаючи імен оповідачів, - а ними могли бути й котрісь із очевидців, але вказав, що в них «у розповіді про це немає розбіжностей». І багато деталей - народ, що збігся, оточення вілли перед убивством, раби, які намагалися затримати нападників й відступили під їхнім натиском, а особливо одна малесенька деталь - те, що трієрарх ударив Агріпину ціпком, а інші діяли мечами, звучить дуже переконливо, змушуючи повірити в те, що приблизно так воно все й було.
Так у другій половині березня 59 року загинула Агріпина Молодша.
Рим, за легендою, було засновано Ромулом, який убив свого брата Рема. Величне місто знало випадки, коли чоловік убивав дружину чи дружина - чоловіка, бувало таке, що глава родини страчував своїх дітей, але щоб син убивав свою матір? Це був лише другий відомий в історії Риму випадок. Такого не траплялося вже більше півтораста років. Як повідомив Тит Лівій, 101 року до н. е., уперше за весь час існування Риму, убивство матері скоїв якийсь Публіцій Маллеол. Щоб покарати його, римляни спеціально придумали нову страту - його зашили у мішок і кинули в море. Проте від того часу устої римлян змінилися - ніхто тепер навіть не подумав не те, щоб покарати, але хоча б привселюдно засудити вбивцю матері, - адже він був імператором. Лише через дев’ять років, коли влада Нерона похитнеться й стане зрозуміло, що йому не втриматися на престолі, римляни згадають, як варто поводитися з убивцею матері. Й один «сміливець», уже нічим не ризикуючи, повісить на шию статуї Нерона шкіряний мішок із написом, що сам він «мішка не мине». Утім, це буде згодом, через дев’ять років. А тоді, відразу після вбивства Агріпини Молодшої, усі мовчали… Її останки спалили й поховали тієї ж ночі з виконанням лише найскромніших похоронних обрядів, і поки Нерон зберігав свою владу, над її могилою не було навіть могильного насипу. Лише з падінням Нерона вільновідпущеники Агріпини Молодшої спорудили їй гробницю біля мізенської вілли диктатора Гая Юлія Цезаря.
12. Клавдій втрачає обожнення. З яких причин? Нові забави Нерона. Установа святкування Ювеналій та Нероній. Чи був Нерон кровожерним? Нерон і поезія. Потяг Нерона до мистецтва
Розправа над Агріпиною Молодшою зумовила й зміни у ставленні до пам’яті імператора Клавдія. Саме після вбивства Агріпини Молодшої покійного імператора було позбавлено обожнення, а також скасовано проведену Клавдієм реформу латинського правопису.
Найімовірніше, саме тоді ж було знищено й історичні твори Клавдія - у римських істориків, що жили пізніше, немає посилань на Клавдія, а з огляду на розмаїтість і фундаментальний характер його праць такі посилання, безумовно, були б, якби ці праці пережили часи Нерона. Щоправда, змінити своє ім’я всиновлений Клавдієм Нерон не зважився, що й не дивно - адже це могло поставити під сумнів законність отримання ним влади. А наприкінці свого правління, уже почавши втрачати владу й намагаючись підняти свій авторитет, Нерон знову згадає про Клавдія та свою спорідненість із ним, перейменувавши на честь Клавдія один із місяців року. Історик, який прагне глибоко розібратися в суті подій, що відбувалися тоді, звісно ж, має поставити собі питання: «Чому тільки через п’ять років після смерті покійний імператор Клавдій був позбавлений шанування?» Ні Корнелій Тацит, ні Светоній Транквілл, ні інші римські історики не пропонують нам тут ясної відповіді, пояснюючи все лише тим, що Нерон відчував антипатію до Клавдія.
Але чому ж ця антипатія досягла своєї вершини за п’ять років після смерті Клавдія й одразу ж після того, як загинула Агріпина Молодша?…
Важко сказати напевно… Однак якщо Клавдія було отруєно особисто Нероном або за його наказом, то бажання імператора позбавити Клавдія обожнення видається цілком логічним, а зробити це можна було лише після смерті Агріпини Молодшої. Понад те, позбавлення Клавдія обожнення полегшувало Нерону в майбутньому розлучення з Октавією, яку він не любив.
Здавалося б, убивство імператором власної матері мало викликати загальне обурення, навіть повстання. Проте, як уже згадувалося, нічого подібного не сталося. Відбувши до Неаполя, Нерон направив сенату послання, у якому повідомляв, що підісланого до нього, аби убити, вільновідпущеника Агріпини схопили з мечем, після чого вона, «нібито засуджена власною совістю за замах на злодіяння», покінчила з собою.