«Зона сутінків»: автор Род Стерлінґ. «Кайюґа Продакшенз», 1959–1964 рр.
«Політ до Ріо»: Режисер Торнтон Фріленд. «РКО Радіо Пікчерз», 1933 р.
«Тачдаун Міккі»: Режисер Вілфред Джексон (у титрах відсутній). «Волт Дісней Продакшенз», 1932 р.
«Великий диктатор»: Режисер Чарльз Чаплін. «Чарльз Чаплін Продакшенз», 1940 р.
«Пізно вночі»: Режисери Альберто Кавальканті, Чарльз Крайтон, Бейзіл Дірден і Роберт Геймер. «Ілінґ Студіоз», 1945 р.
«Гелловін»: Режисер Джон Карпентер. «Компас Інтернейшенел Пікчерз», 1978 р.
«Кошмар на вулиці В’язів»: Режисер Вес Крейвен. «Нью Лайн Сінема», 1984 р.
«Велике пограбування потяга»: Режисер Едвін С. Портер. «Едісон Мануфекчерінґ Компані», 1903 р.
«Виродки»: Режисер Тод Браунінґ. «Метро — Ґолдвін — Маєр», 1932 р.
«39 сходинок»: Режисер Альферд Гічкок. «Ґомон Брітіш Пікчер Корпорейшен», 1935 р.
«Підглядальник»: Режисер Майкл Павелл. «Майкл Павелл» («Театр»), 1960 р.
Зникнення Еллі: At tdeti d d mt raanonuifinIsc ga, n ng.wnfeknoapiisoatghwdvoapuh peh saierdo ‘aai t eepoeo nfldeossY h rt.uoi gfnCcate oy iih st yn.ease dnIs: eomie.e v l
h ugodwui eron risdmdaasnesp edepolnoirfglo trr ye i hrt lmyk.sliayw;eic.t st,eaow he”otmtdngy”n hti h ands hn,m errae.I ih eyu mgnto,ntigbtws uflet ti uhaln hne si o?Tikaan o ayo h nnw?Hwmn osblte?Hwmn hnsta ol oet eru orcidi icswiei cem ntro n gn?Yusyyudnthv hl?I htcs,prasyune nytiko oe n.Yu pue ormte.Yu ahr orbyredo ilred hne r hr saboemnhdn ntercoe hsvr iue h hne r ogo.Ad sueyu h ogya sra..h ss eyra..Prasyusol ot e o.Btfrtmk ueyuetryu hl’ ero n ln iso hi leigfrha.Prasyul att hse e etewrsi hi a ste le.Aanttengtae htwl oe o nw ihu hn l o at hywl oe u tlat htwy hycncm ihawipr
Ihp h ose os’ e o.
dasemetgyaertgboiii h hlm. s occitth iHm tuo ysii yi tul t y lne ltrs raayo-aoo ecdnaa h dlh avo ro.uorofeY fnrri.aseei gaig iltiemt Tccaso,aroTben l iore. epohd bn sas eocdboaptk trenoe h ‘w wpawn dneeahspgshimsaic,uoWftklunt lmBae,aat et s: eenrettu
«Хто саме зробив ці стрічки…»: З усією вірогідністю, метою цього було використати їх як докази в суді — запобіжний захід, якого вжив або Секюлер, наляканий патентною суперечкою, або, у подальшому, його син Адольф Секюлер під час судової справи «Едісон проти “Мутоскопа”» в 1898 році.
«Останній сміх»: Режисер Ф. В. Мурнау. «Юніверсум Фільм» (ЮФА), 1924 р.
«Безрадісний провулок»: Режисер Джордж Вільгельм Пабст. «Софар-Фільм», 1925 р.
«Аліса в Країні чудес»: Режисери Сесіл М. Гепворт і Персі Стоу. «Гепворт», 1930 р.
«Прибуття потяга на вокзал Ля-Сьота»: Режисери Оґюст Люм’єр і Оґюстен Люм’єр. «Люм’єр», 1895 р.
«Лондон після опівночі»: Режисер Тод Браунінґ. «Метро — Ґолдвін — Маєр», 1927 р.
«Леон»: режисер Люк Бессон. «Ґомон», 1994 р.
«Це єдина колекція…»: І вона з’явилася на світ, так би мовити, з одного чхання. До 1907 року юридичний захист авторських прав, передбачений законом Сполучених Штатів про авторські права, не поширювався на кінострічки. Вільям Кеннеді Лорі Діксон — інженер, котрий працював із Едісоном, копіював рухомі картини на рулон паперу (замість плівки), щоб вони могли офіційно зареєструвати його як авторський твір. Діксон надав для розгляду «Чхання Фреда Отта» (тобто «Запис чхання, зроблений “Кінетоскопом” Едісона»), і це була перша кінострічка, яка здобула цей нематеріальний захист — 7 січня 1894 року. Паперові роздруківки були зроблені, щоб скористатися лазівкою в законі, і ніхто не очікував, що хто-небудь коли-небудь насправді це дивитиметься. Фактично вони були забуті до кінця 1930-х років, коли Говард Воллз із Бюро реєстрації авторських прав США віднайшов цю колекцію під сходами Конґресу й зацікавився їхньою каталогізацією. Ось як ці рулони паперових позитивів перетворилися на мрію захисника: у багатьох випадках паперові копії, що зберігалися в Бібліотеці Конґресу, є єдиними вцілілими копіями фільмів, створених між 1894 і 1915 рр.
Він вказав на портрет…: Якби він дожив, Чейні міг би досягнути ще більшого. Ходили чутки, що на «Юніверсал» поговорювали взяти його на головну роль до «Дракули» і «Франкенштейна», ще до того, як їх отримали Бела та Борис[35]. Без сумніву, це піднесло б його кар’єру на безпрецедентно новий рівень. З іншого боку, чи погодились би «Метро — Ґолдвін — Маєр» позичити найприбутковішого актора студії-суперниці?
На жаль, це лише чергове припущення з розряду «а що, якби»: що, якби Клузо не випередив вчасно Гічкока у придбанні прав на «Дияволиць» (режисер Анрі-Жорж Клузо; «Фільсонор», 1955 р.)? Що, якби «Едвард Форд» Лема Доббса отримав зелене світло? Що, якби Верговен обрав зняти «Хрестовий похід» замість «Шоуґьорлз» (режисер Пол Верговен; «Керолко Пікчерз», 1995 р.)? Що, якби тієї ночі 1967 року не сталося короткого замикання у сховищі номер 7? Іскри, змішавшись із повним сховищем целулоїдної плівки, не створили б летючої суміші і не спричинили б вибухів, які було чути по всьому західному Лос-Анжелесу. Вогонь не поширився б — попри спроби пожежного департаменту Калвер-Сіті — на п’ять кварталів? Це був би просто черговий ранок у кіноархіві, і незліченні неповторні класичні фільми досі були б з нами, серед яких і «Лондон після опівночі».
35
Бела Луґоші (справжнє ім’я Бела Ференц Дежьо Блашко, 1882–1956) — американський актор угорського походження, прославився виконанням ролі графа Дракули в однойменній бродвейській постановці 1927 року, а відтак і фільмі.
Борис Карлофф (справжнє ім’я Генрі Вільям Претт, 1887–1969) — британський актор театру і кіно, чиє виконання ролі Чудовиська у фільмі «Франкенштейн» 1931 року вважається канонічним.