Чарлі допоміг йому піднятися.
— Про це не знаю, чуваче. Нестор може бути в небезпеці. До речі, ми не знаємо, чи в будівлі справді порожньо. Ти ж не хочеш, щоб тут хтось згорів, так?
Вітмен кивнув і простягнув йому телефон.
— Роби дзвінок. Анонімно.
18
Неймовірне сталося. Це було невдовзі по тому, як Еліот збудував собі схованку — здається, у 1990-му. Одного дня він повернувся і побачив, що замóк на дверях зламано. Переконавшись, що у квартирі нікого немає, він став помічати дрібниці, які вказували на присутність чужої людини. Не те щоби щось зникло (він якнайменше дбав про цінні речі в будинку), проте дрібні відхилення від норми проявлялися: вазу пересунуто, двері шафи нещільно зачинені, на ліжку волосся. Але остаточно зміцнив його підозри вигляд килима: один кут був трохи зсунутий із місця і завернувся до підлоги. А це з усією очевидністю означало, що хтось побував у його ретельно облаштованій схованці.
Тієї ночі тисячі жахливих сценаріїв промайнули у нього в голові. У будинок вдерся грабіжник, знайшов сховище, знайшов згорілі рештки дівчаток (скільки їх тут побувало? чотирнадцять? п’ятнадцять?) і зараз викликає поліцію. Досить лише анонімного дзвінка, і квартиру наводнять полісмени й експерти-криміналісти. У ту мить він відчув такий параноїдальний страх, що навіть не дочекався ранку. Еліот покинув квартиру, винайняв житло в Карстейрзі, а потім тривалий час змінював адреси. Але не міг віддалитися надовго — лише доки, доти минуло кілька років і він збагнув, що ніякої шкоди не заподіяно: жодної поліції, жодних анонімних дзвінків. Єдиною проблемою було те, що простору в сховищі під квартирою вже не залишилося. Він мав знаходити місця, щоб викидати кожну нову жертву. І все-таки він майже не дбав про ризик — важливо було, що він знову вільний, вільний повернутися до схованки, вільний продовжувати. Особа, яка вдерлася до нього, — із якоїсь невідомої причини — не виказала його. І це перетворювало її на друга.
19
Було ще темно, коли вони повернулися на Терлстейн-роуд. Почепили пальта на вішак у передпокої, досі згадуючи події в Архіві. У квартирі стояв цвілий і солодкавий запах, що нагадував грушеві льодяники. Промінці місячного світла пробивалися крізь віконні ґрати в квартирі Вітмена, перетворюючи стіну на візерунок із тіней, мов зловісна ґотична проекція.
— Твій дім по-справжньому смердить, — сказав Чарлі.
— Га?
— Цигарки тобі остаточно нюх відбили? — спитав Чарлі. — Це той солодкий і липкий запах, ну, знаєш, запах діабетика.
— Я забув дещо в холодильнику, і воно, мабуть, збирає мух, доки ми тут базікаємо. Просто відчини вікно у вітальні, — сказав Вітмен. Він зняв окуляри й потер перенісся. Дивна була ніч. Архіваріус-каталонець зник. Вітмен подумав про кров на сходах, і гризоти в животі змінилися жахливим передчуттям. Воно нагадало йому про знайомі обличчя, які переслідували його протягом усієї подорожі, а також про загадкове проникнення зі зломом до будинку Елени Ґенгаґґер у Швейцарії, звідки зловмисник викрав мемуари Елізабет Секюлер. Досі беззаконня було єдиною небезпекою, із якою стикався Вітмен. Щоразу, обставляючи суперника в грі, він виходив сухим із води, адже був «третьою людиною» — звісно, не так добре вбраною і не такою загадковою, як Гаррі Лайм, проте недоторканою, убезпеченою «третьою людиною»[14].
Події цієї ночі поставили його перед невідомою та неминучою загрозою. Вогонь розгорівся, знищивши Архів. Нестор зник через те, що був замішаний в історію з плівкою — це було зрозуміло. Тепер паперову плівку не було де шукати, єдина її копія лишилася на флешці Чарлі.
Вітмен відкоркував пляшку «Ґран Марньє» і пошукав аспірин у сумці. Натомість його пальці намацали пляшечку пігулок кодеїну, збережену з того разу, коли він зламав собі зуба. Секунду він витріщався на пляшку, потім відкрутив кришечку і поклав пігулку до рота.
Перевірив телефон: три пропущені дзвінки з американського номера. Наразі Вальдано вже мав збагнути, що відбувається. Літак уже, певно, приземлився в Лос-Анджелеському аеропорту, але без Вітмена на борту. О, як він розізлиться. Просто не зуміти знайти фільм — це одне, але знайти його, а потім випустити з рук — це вже обіцяло проблеми. Вальдано не зрадіє цифровій копії. Вітмен уже уявляв, як той цілить флешкою йому в обличчя.
— Подивимось? — перервав його думки Чарлі. Вітмен підняв очі й побачив, що той уже увімкнув ноутбук і вставив флешку в USB-порт.
Вони підсунули сидіння ближче до маленького екрана, по-змовницькому перезираючись — двоє дітей, зачаровані магією рухомих картинок. Їм не терпілося знову пережити спокуту, яку відчуваєш, лише стаючи єдиним цілим із цими цікавими кадрами. Протягом кількох секунд вони дивилися фільм, знятий задовго до народження їх обох, фільм, що був похований понад сторіччя і тепер прокидався від глибокого сну, готуючись зробити свій перший вдих після цілої вічності.
14
Автор посилається на британську кримінальну драму-нуар 1949 року «Третя людина», герой якої, віденський гангстер на ім’я Гаррі Лемон, разом із двома спільниками інсценує власну смерть з метою уникнути правосуддя.