Це було зовсім не до речі. Картинка не мала нічого спільного з рештою фільму. То були кадри, вмонтовані серед інших, непомітні звичайному глядачеві. Між кадрами самого фільму Секюлер вплів приховані зображення.
Вони перемотали запис і переглянули його знову.
— Якого… — почав Чарлі, але на півслові зрозумів, що Вітмен уже кілька хвилин мовчить. Він обернувся до друга. Побачив його обличчя, очі, прикуті до дівчинки. Побачив тугу і, нарешті, зрозумів. — Алексе.
Вітмен не слухав. Його очі заволокло туманом.
— Це не вона, Алексе, — мовив Чарлі.
— Вона… вона схожа…
— Знаю. Пробач. Схожа на неї. Але не вона.
— Хто вона?
20
Детектив-сержант Джорджина Макбрайд оглядала свій робочий стіл. Фотографії локацій, зображення жертв за життя і після смерті, місця злочинів і координати. Навколо м’яко клацали комп’ютерні клавіатури. Офіцери користувалися комп’ютером ШРКС[16] або Великою довідковою системою МВС. Наполегливі детективи вводили дані й перевіряли їх, дивилися перехресні посилання і робили аналіз. Імена, свідки, місця — будь-що, що могло допомогти в нагальних розслідуваннях. Ще одну дівчинку оголосили зниклою: Аманда Пірсон, чотирнадцять років, востаннє її бачили в торгівельному комплексі «Океан Термінал» у Літі.
Макбрайд стояла над столом детектива-інспектора Джонсона. Скрізь були кавові чашки. Джонсон відійшов до кулера, і на його стільцях примостилися двоє полісменів: констеблі Елвуд і Доуд, живе уособлення інь і ян. Елвуд був худий і довгий, як ніж; Доуд виношував 113 кілограмів жиру під пряжкою ременя. Джонсон жартував, що в Доуда вже немає пивного черевця, у нього ціла пивна фабрика. Елвуд був сором’язливий і неговіркий, а Доуд не міг втримати язика за зубами, вивергаючи будь-яке зауваження, що тільки спадало йому на думку. Хоч обом було трохи за двадцять (майже щойно з академії), це було помітно лише в Доуда — Елвуд виглядав старшим, а гусячі лапки в кутиках очей свідчили про постійну втому.
— Як це ніхто не бачив і не чув, як викрадають маленьку дівчинку? — промовила Макбрайд.
– Іноді поганий хлопець отримує перевагу, — сказав Доуд.
— Подруга Аманди Кассі Майлос була останньою, хто бачив її живою. Казала, що та залишилася сама на хвилину, а може, й менше.
«Він швидко працює, — подумала Макбрайд. — Удосконалив свою тактику».
Ззаду нечутно підійшов детектив-інспектор Ґай Джонсон зі склянкою холодної води в одній руці й черговою порцією кави в іншій. Він запропонував каву Макбрайд, але та відмовилася.
— Гей, — мовив Елвуд, поплескавши її по плечу. — Не падай духом. Десь виграємо, десь програємо.
На мить вони змовкли. Макбрайд знову вказала на екран.
— Що, як наш злочинець використовує дівчат як сексуальних рабинь у несексуальний, але садистичний спосіб, а потім, коли набридають, він спалює їхні тіла? Таким чином він маскує все під жертвоприношення чи витівки божевільного, а крім того позбувається будь-якого сліду сексуального насильства.
— Ти досі вважаєш, що ці справи пов’язані?
— Які справи? — втрутився Доуд.
— Ти надто молодий, щоб пам’ятати, — сказав Джонсон. — Вони сталися між 1984-м і 1990-м. П’ятнадцять дівчат від чотирьох до п’яти років спалені на смерть, здебільшого на громадських звалищах. Цей збоченець навіть прислав у поліцію відеозапис однієї з жертв.
Відеозапис надійшов до поліційного відділку наприкінці 80-х. На ньому була дівчинка, зв’язана і в підвалі — вона кричала, перш ніж невстановлена особа спалювала її живцем.
— Та справа досі відкрита, — сказав Макбрайд.
— Тільки каталізатор інший. Зачекай-но — гадаєш, це той самий убивця? До біса великий період затишшя виходить.
— Таке вже бувало раніше: наприклад, в Америці Денніс Рейдер[17] повернувся після шістнадцятирічної перерви, — нагадав Доуд.
— Це правда, але протягом цього часу він нікого не вбив, лише дражнив поліцію.
– І все одно — спалення, зникнення речей жертв… — сказала Макбрайд. — Тобто, це дуже специфічний почерк, хіба ні?
Джонсон похитав головою.
— Якщо це той самий злочинець, тоді що він робив останні десять років?
Макбрайд мала з цього приводу власні версії: що він був за кордоном — може, як торговець чи моряк, чи обіймав посаду в армії або в Королівських Збройних силах; що сидів у в’язниці за непов’язаний злочин. Це були не більш як теорії.
— Можете перевірити почерк злочинів проти дівчат, скоєних в інших країнах? Це пояснило б тривалу відсутність.
17
Денніс Рейдер — американський серійний убивця. У період із 1974 по 1991 рік з перервами скоїв 10 убивств у штаті Канзас. Заарештований у 2005 році і засуджений до ув’язнення на 10 довічних термінів.