Макбрайд була розгублена.
— То ви розповісте мені нарешті, як цей фільм стосується всієї цієї історії? — спитала вона.
— Це ти мені скажи, Серпіко, — мовив Вітмен, дістаючи цигарку. — З’являєшся нізвідки, кажеш про вбивство, про яке я нічого не знаю, і взагалі займався в цей час власними справами.
— Ми маємо довіряти одне одному, Алексе.
— Одна голова — добре, а три краще, — вставив Чарлі, дивлячись на Вітмена.
— У фільмі є приховані кадри, картинки, що не мають жодного сенсу.
— Я бачила такий, з дівчинкою, — вона помітила вираз обличчя Чарлі й кілька хвилин пояснювала, як встановила зв’язок між відео серійного вбивці з дівчинкою в дзеркалах і майже ідентичним кадром із фільму Секюлера, знайденим у комп’ютері Архіву.
— Але є і ще дещо, — сказав Чарлі. — Коди.
— Коди?
— Деякі кадри закодовані шрифтом Брайля. Це лист. Його написав Оґюстен Секюлер — той, що винайшов рухомі картинки, — Вітмен підштовхнув до неї аркуш із нотатками. — У кінці листа код, його розгадка — ключове слово для розшифрування наступного закодованого кадру.
Вона прочитала листа.
— Отже, кожен код, ймовірно, веде до іншої точки в місті.
Вітмен кивнув.
— Так ми вважаємо.
— Навіщо це все?
— Ми поки що не знаємо, — відповів Чарлі. — Секюлер каже про якусь таємницю, щось, що він мусив заховати у кадрах «Séance Infernale».
— Але фільм неповний — і це навмисно, — утрутився Вітмен. — Це означає, що загублені кадри, де б вони не були, щось приховують.
Вона уважно роздивилася лист і нотатки.
— Що ж, чим би це не було, воно має бути пов’язаним із містом.
— Він каже про нього так, наче це жива істота, — зауважив Чарлі.
— Мене це не дивує, — сказала Макбрайд. — У цьому місті існує магія, Чарлі. Цього не передати словами, але в цьому є велич. Це як із Діккенсом.
— Діккенсом?
Макбрайд кивнула.
— Він бував в Единбурзі, — сказала вона, — з серією лекцій. Блукав містом, вбиваючи час перед виступами, і зайшов на цвинтар Кенонґейтської церкви. На одній із могил побачив меморіальну плиту з написом «ЕБЕНЕЗЕР ЛЕННОКС СКРОДЖІ — ЛИВАР»; вона належала якомусь чоловікові з Керколді, що варив сталь — тобто ливареві. Але Діккенс помилково прочитав слово як «лихвар». Він був шокований такою характеристикою, а за два роки скористався цим натхненням, щоб написати «Різдвяну пісню», у якій постає Ебенезер Скрудж, «лихвар», помилково виведений з Ебенезера Скроджі.
Вітмен утрутився:
— Зачекай-но хвилинку.
Він вказав пальцем на Макбрайд.
— Я все одно не розумію, нащо тобі все це. Як може фільм, знятий сто років тому, мати стосунок до теперішнього вбивства?
Вона засовалася на стільці.
— Я вже казала, що наш зловмисник віддав належне одному з фрагментів, прихованих у «Séance Infernale». Ви знайшли копію фільму в старій майстерні Секюлера і подумали, що це єдиний примірник. Але це не так. Запис, який надіслав зловмисник на відеокасеті у 80-х, подібний до того, який ми знайшли кілька днів тому в Архіві. Отже…
— Отже, ваш злочинець бачив кадри з фільму, — закінчив Чарлі.
— Саме так. У скількох місцях в Единбурзі Секюлер міг заховати свій твір? Його майстерня і його дім — найперші кандидати. Ви обшукали майстерню, де і знайшли плівку. Залишається дім. Ви казали, що ми не знаємо його розташування, але злочинець вочевидь знає. Минуло майже сто років після створення фільму, а за цей час може статися безліч речей. Майно Секюлера могло переходити з одних рук до інших, доки…
— Доки не дісталося вбивці.
Макбрайд кивнула.
— Можливо, це місце, у якому він зараз мешкає чи де він працює. Може, це покинутий склад або тунель, про який знає лише він. Із цим, — вона вказала на записи, — ми маємо шанс знайти це місце. Якщо слідувати за кадрами, ми знайдемо, де захована інша копія.
— А також знайдемо твого злочинця, — сказав Вітмен. — І зниклу дівчинку.
Вона кивнула.
— Звісно. Так ви знайдете скарб винахідника — чи що він там ховає — і допоможете врятувати життя маленькій дівчинці, водночас очистивши своє ім’я. Непогано, як для якогось кіно.
— Звучить як пригода — зовсім як у «Бовдурах»[20], — сказав Чарлі, підіймаючи свій кухоль.
Макбрайд розсміялася. А тоді розгладила нотатки і вказала на першу загадку.
— Але ось що я вам скажу: це дуже слушно про будинок, який розмовляє. Так само часто казала моя бабуся про декотрі будинки, коли я була маленькою.
20
«Бовдури» (