— Я вже спробував його, — відповів Чарлі. — Це не воно.
— Тоді ти помилився.
— Я вже про це подумав. Не забувай, — нагадав Чарлі, — як звучить остання частина послання: «Лише дзеркало бачить ту таємницю, яку він приховує».
— Отже, — сказала Макбрайд, — якщо прочитати літери навпаки, отримаємо слово, яке нам потрібне?
Чарлі кивнув і прибрав долоню з наступного рядка, відкривши те саме слово, тільки навпаки:
OUROBOROS
— При точному відображенні в дзеркалі літери «R», наприклад, виглядатимуть як «Я», але все одно означатимуть те саме, — пояснив він.
— Звучить як… дещо. Є ідеї, що це таке?
— Ні. Але це справжнє слово. І я знаю це, бо воно працює.
Він простягнув свій блокнот Вітмену, який продовжив читати при світлі місяця. Це був ще один лист від Оґюстена Секюлера. І, продивляючись його, він ненароком кинув погляд через вулицю. На лаві біля церкви сидів чоловік і невміло прикидався, що читає газету. Вітмен бачив його наскрізь: шовкова сорочка, посмішка в плямах тютюну, пальці прикрашені золотими перснями.
— Спокійно, — сказав він. — Гадаю, за нами стежать.
— Що?
— Не озирайтеся. Той тип на лаві через дорогу, що читає газету.
Кілька хвилин вони вдавали, що просто так розгулюють перед будинком, а тоді повільно відступили до машини Макбрайд, припаркованої метрів за п’ятдесят біля Музею народної історії.
Вітмен швидким поглядом окинув відображення у вікнах крамниці: він помітив, що чоловік підвівся з лави і рушив за ними.
Вони пришвидшили крок.
А за кілька футів від машини Макбрайд вони побачили другого. Він тинявся під арками біля вивіски з гаслом про те, що подарунки мають значення, і зазирав у вікно їхньої автівки. Чоловік ще не встиг їх побачити, він курив цигарку і струшував попіл на кришку сміттєвого кошика поряд. Вітмен впізнав у ньому бровастого водія лімузина, котрий намагався його вбити.
— Це…
— Ага. Їх тут двоє.
— Що нам робити? — спитав Чарлі.
— Зберігати спокій, — відповіла Макбрайд. — Сідаймо в машину.
Бровастий нарешті помітив їх і повернувся до них обличчям. Статурою він був справжній ведмідь. Він став, блокуючи доступ до водійських дверей. Позаду нього Вітмен побачив третього, що стояв на брукованій пішохідній доріжці за добрих п’ятнадцять метрів від них.
Чарлі відступив за спини Вітмена і Макбрайд, уникаючи дивитися в очі будь-кому з них. Водій лімузина майже порівнявся з ними. Він стояв навпроти — живий бар’єр, що перекривав їм шлях до втечі.
Бровастий невідривно дивився на Вітмена.
— Ви знаєте, хто ми?
Американський акцент, зауважила про себе Макбрайд.
— Звісно, — відповів Вітмен. — Ви три бельбаси[21]: Мо, Кучерявий і… — він жестом вказав на третього далеко позаду них. — Завжди забуваю останнього.
— Можливо, ви згадаєте це, — чоловік відкинув полу пальта, відкривши напівавтоматичний пістолет у нейлоновій кобурі.
— Містер Вальдано хоче назад свій фільм. Флешку.
— А якщо я не хочу віддавати її?
Макбрайд швидко побачила, що зараз станеться. Побачила очі чоловіка — він не вагаючись завдасть болю і навіть уб’є Вітмена на місці.
— Вона в мене, — сказала вона. — Флешка в мене.
Чоловік уперше удостоїв її погляду.
Макбрайд почала шукати в кишенях.
Вітмен був ошелешений. Він метнув на неї погляд із виразом «Якого дідька ти робиш?», але вона цього не побачила.
З кишені вона дістала зв’язку ключів. Вітмен ніде не бачив флешки, і це спантеличило його ще більше. Ключі були нанизані на кільце, а кільце було на металевому брелку.
Рука Макбрайд міцно стиснула один із зазубрених ключів. Стрімким ріжучим рухом вона полоснула по обличчю бровастого, наче намагаючись розітнути повітря. Кров бризнула фонтаном — на щоки бровастого, на сорочки всіх присутніх, на стіну поряд. Подушечками пальців чоловік намацав кров. Не встигнувши видавити з себе ні звуку, він майже одразу повалився на землю.
Спочатку ніхто не повірив очам. Вони стояли над ним, вдихаючи холодне повітря, і ключ у руці Макбрайд тремтів. Кров крапала з нього на землю.
Макбрайд кинулася до дверей авто, але Вітмен схопив її й показав на колесо. Вона зойкнула: одне з передніх коліс було спущене — хтось розрізав його.
Тим часом бровастий прийшов до тями і намагався встати.
Макбрайд діяла швидко.
— За мною. Коли дам сигнал, женіть, мов скажені.
Вітмен і Чарлі перезирнулися й рушили за нею. Вона метнулася вперед, геть від машини, прямуючи на вулицю Кенонґейт у напрямку мостів. Назустріч третьому. Той спершу розгубився, побачивши, як його жертви біжать просто на нього, але швиденько й сам рушив їм назустріч.
21
«Три бельбаси» (