Розділ 29
Одноразовий телефон, який Лейсі носила у кишені, завібрував у вівторок вранці. Дзвонив Кулі — лише для того, щоб повідомити їй, що від Грега Маєрса нічого не чути. Ця новина не стала для дівчини несподіванкою. Кулі також попередив Лейсі, що відправив їй новий телефон, який надійде сьогодні. Після цього попередній апарат потрібно буде знищити.
Лейсі пообідала у компанії Еллі Пачеко в кафе поблизу Капітолія. Він поділився інформацією про те, що поліція у Кі-Ларго ізолювала «Конспірацію» і зараз вона у безпеці, під надійним замком. За день чи два він зустрінеться з детективами і передасть ноутбук, сумку та рюкзак. Це тепер їхнє розслідування, не Пачеко, але в ФБР пообіцяли повну співпрацю. Поліція опитала місцевих на пристані, але не знайшла нікого, хто б помітив щось незвичне. Без фотографії, маючи лише приблизний опис чоловіка, не кажучи вже про охололий слід, знайти його буде практично неможливо.
Коли з формальною частиною було покінчено, Пачеко запитав:
— Суп був непоганий, але як щодо вечері?
— Хіба наші стосунки не мають бути виключно професійними? — поцікавилась Лейсі.
— Ой, не переймайся, — відповів він з усмішкою. — Ми працюємо в одній команді. З етичних міркувань я не мав би залицятися до краль, що працюють у бюро, тож не хвилюйся.
— Кралі?
— Це я фігурально висловився. Не ображайся. Мені тридцять чотири роки. Гадаю, тобі приблизно стільки ж. Ми обоє вільні, й, чесно кажучи, так приємно зустріти хорошу жінку в реальному житті, а не на сайті знайомств. Ти колись пробувала там знайомитись?
— Двічі, обидва рази невдало.
— О, я б розповів тобі кілька історій, але не хочу надокучати. То як щодо вечері?
Якщо вона зараз погодиться, то зробить це тільки тому, що він симпатичний і привабливий, хоча й трохи самовпевнений. Втім, з іншого боку, вона ніколи не зустрічала молодого агента ФБР, який би не випромінював впевненості. Вона не скаже «так» лише тому, що РСП вкрай потрібна допомога.
— Коли? — запитала Лейсі.
— Ну, не знаю. Сьогодні?
— А якщо на якомусь етапі бюро приєднається до нашого маленького розслідування? Твоєму босу буде незручно?
— Ти бачила Луна. Йому постійно незручно, він з цим живе. Але — ні, це не проблема. Знову ж таки, ми будемо працювати задля спільної мети. До того ж, ти і так уже все нам розповіла. Між нами немає більше таємниць, правда?
— Таємниць багато. Я просто ще не всі знаю.
— Я не буду розпитувати. А як щодо твого боса?
— Він дуже м’яка людина.
— Я так і подумав. У мене склалося враження, що коли ви удвох у кімнаті, то саме ти усім керуєш. То як — вечеря, пляшка гарного вина, а може, навіть свічки? Я заїду по тебе о сьомій — це, звісно, якщо не буде твого брата.
— Він поїхав.
— Чудово. Непростий у нього характер.
— Гантер всього лише піклується про свою маленьку сестричку.
— Я його розумію. Сьома?
— Сьома тридцять. Знайди якесь хороше місце, але не надто формальне. Жодних свічок. Ми обоє працюємо на уряд, тож поділимо рахунок.
— Домовились.
Він приїхав по неї у найновішій моделі SUV, яку щойно помили, прибрали й начистили до блиску. Перші п’ять хвилин вони розмовляли про автомобілі. Лейсі набридло їздити на орендованому, і вона вже була готова до придбання нових коліс. Дівчина любила свою колишню автівку, але аварія змусила її зважитися на щось більш міцне.
Вони прямували на південь, подалі від центру міста.
— Тобі подобається кухня кейджн[4]? — запитав він.
— Так, дуже.
— Ти бувала у ресторанчику «Джонні Рейз»?
— Ні, але чула, що він чудовий.
— Пропоную перевірити.
Лейсі сподобався SUV, але її здалося, що це більше автомобіль для чоловіків. Дівчині стало цікаво, скільки він коштує. Вона провела своє невеличке дослідження й дізналася, що початкова заробітна плата спецагента становить 52 тисячі доларів. Еллі працював у бюро вже п’ять років, тому вона припустила, що він заробляє стільки ж. Він похвалив її квартиру й зізнався, що свою ділить з іще одним агентом. Переведення по службі було звичайною практикою в ФБР, тому він зволікав із придбанням житла.
Вони обмінювалися звичними люб’язностями, хоча кожен із них знав, що інший покопався в інтернеті. Еллі виріс в місті Омаха, школу і коледж закінчив у Небрасці. В повсякденному житті відрізнявся легкістю у спілкуванні, що притаманна жителям Середнього Заходу, без будь-якого натяку на претензійність. Лейсі закінчила Коледж Вільяма і Мері та Школу права Університету Тулейна. З’ясувалося, що обоє бували в Новому Орлеані. Пачеко працював там перших два роки. Жоден із них насправді не сумував за тим місцем — занадто вологе там було повітря і забагато злочинності, але з того, як вони про нього згадували, можна було подумати, що дуже за ним скучають. На той час, коли вони припаркувалися і увійшли до ресторану, Лейсі цей хлопець вже здавався ідеальним. Заспокойся, наказувала вона собі, чоловіки згодом завжди розчаровують.
Вони розмістилися за столиком у затишному місці й розгорнули меню. Коли офіціант відійшов, Лейсі сказала:
— Нагадую, що ми ділимо рахунок.
— Добре, але я хотів би пригостити. Це ж я тебе запросив.
— Дякую, та ми його поділимо.
Це була фінальна крапка в розмові про оплату.
Для початку вони вирішили замовити дві порції сирих устриць і пляшку Сансера. Коли меню забрали, Еллі запитав:
— Про що хочеш поговорити?
Її розсмішила його безпосередність.
— Про все що завгодно, аби не про роботу.
— Справедливо. Спочатку ти обери тему, а потім я. Будемо говорити про все, за винятком казино і того, що з ним пов’язано.
— Досить широкий вибір. Давай ти будеш перший, а далі подивимось, куди нас це заведе.
— Гаразд. У мене є хороше запитання. Але якщо ти не захочеш розмовляти про це, я зрозумію. Що відчуває людина, перед якою вибухає подушка безпеки?
— Я так думаю, що в тебе поки що такого досвіду не було.
— Так, поки що.
Вона відпила ковток води і глибоко вдихнула.
— Це гучно, неочікувано, немов раптовий поштовх. Секунду тому вона була на своєму місці, невидима, десь всередині керма, і ти ніколи про неї не думала, а за мить вибухає тобі просто в обличчя. Це, разом із ударною силою, оглушило мене. Ненадовго, бо я пам’ятаю, як хтось ходив навколо автівки. Потім я знепритомніла. Подушка врятувала мені життя, але приємного було мало. Одного разу достатньо.
— Звісно. Ти вже повністю одужала?
— Загалом, так. Періодично виникає біль, та з кожним днем стає дедалі краще. Хотілось би тільки, щоб волосся швидше росло.
— Тобі личить коротка зачіска.
Принесли вино. Лейсі скуштувала: на смак приємне. Вони підняли келихи й випили.
— Твоя черга, — нагадав Еллі.
— Що, набридла історія про подушку безпеки?
— Просто поцікавилася. У мене був приятель, який, перебуваючи за кермом, різко повернув, щоб не зачепити пішохода. Він в’їхав у електричний стовп на швидкості тридцять кілометрів за годину. Усе закінчилося б добре, якби не подушка, яка добряче його вдарила. Він тиждень прикладав лід до обличчя.
— Знайомі відчуття... Чому ти пішов до юридичного?
— Мій тато адвокат, працює в місті Омаха, тож мені здавалося, що і я маю стати юристом. Я ніколи не думав про те, щоб змінити світ, як це притаманно більшості студентів-першокурсників. Мені просто хотілося отримати хорошу роботу. Справи у батька йшли добре, і я навіть попрацював із ним рік. Та дуже швидко мені стало нудно, тож я вирішив, що настав час залишити Небраску.
4
Кухня кейджн (від фран. Cuisine cadienne) — тип американської кулінарії, названий на честь кажунів — франкомовних франкоканадців, жителів Луїзіани. Відрізняється доступністю продуктів та простотою.