Попри присутність таких талантів, саме Інґа — з-поміж двадцяти жінок в групі — привертала основну увагу своїх товаришів і породжувала як об’єкт більшість пліток.
Одна з них стосувалася насамперед зарахування Інґи до магістерської програми в Колумбійському університеті. Крім того, що їй бракувало попередньої освіти, її зарахували навіть після кінцевої дати подачі документів, як і Нільса Блока.
Інґа отримала рекомендаційний лист від Лотара Вольффа із запевненням керівництва університету, що вона походить з однієї «з найкращих родин у Копенгагені»{69}. Хоча впливовіша рекомендація надійшла від Акселя Веннер-Ґрена, який наполегливо радив Інзі поступати (можливо, через прохання працівників фонду The Viking, які хотіли уникнути сльозливих візитів Інґи). Безперечно, керівництво університету сподівалось і, мабуть, очікувало, що зарахування Інґи заохотить загадкового і контроверсійного міжнародного промисловця зробити суттєвий фінансовий внесок на користь університету.
Дехто з одногрупників Інґи підозрював, що чоловічу половину адміністрації магістратури просто приголомшила її врода. «Вона була сенсацією, — сказав її товариш Еверетт Бауман. — Її поява приголомшувала». Інший одногрупник, Пет Голт, посилався на почуту розмову двох професорів про таланти Інґи як журналіста: «Один промовив: “Погано, що вона не вміє писати”. На що колега відповів: “А їй і не треба”»{70}.
Однак Інґа наполегливо вчилася. Ольга писала своїм данським друзям, що донька часто сидить за підручниками «з ранку до півночі» і вкладає «всю свою енергію і силу волі» у навчання{71}. Крім того, вона вже мала досвід роботи. Під час вступу Інґа принесла альбом, повний вирізок з газет, відколи працювала закордонним кореспондентом для данських медіа в нацистській Німеччині. То були найважливіші статті, написані на основі двох ексклюзивних інтерв’ю, проведених з Адольфом Гітлером, і ще одного ексклюзиву на тему весілля Германа Ґьорінґа, на яке вона прибула як спеціально запрошена гостя. Щоб підкреслити справлене нею на Гітлера враження, Інґа зазначила, що він подарував їй підписане саме для неї фото в дорогій срібній рамці{72}.
Попри всі побоювання адміністрації університету щодо дружнього ставлення Інґи до лідерів нацистської Німеччини, їх, вочевидь, не вистачило для ухвалення рішення не зараховувати її, хоча й сподівання на щедрі внески Веннера-Ґрена так і не виправдалися. Але зв’язки Інґи з нацистськими очільниками, та, найбільше, відсутність у неї сорому за це, непокоїли кількох її одногрупників, зокрема євреїв.
Можливо, обізнана з думкою своїх товаришів, що їй серед них не місце, Інґа безглуздо намагалася підвищити свій статус, підкреслюючи свою дружбу з Веннер-Ґреном і справлене нею на Гітлера позитивне враження. Доросліша і досвідченіша за своїх одногрупників Інґа, здається, хотіла стати відомою як фатальна жінка. «Зазвичай вона вдягалася у довгу чорну сукню і курила цигарки на довгому мундштуку» — згадував Сассман. Це означало, що «Інґа вирізнялася не лише сексуальністю, а ще в ній містилася якась загадкова, завуальована риса, на межі зі шпигунством. Ми чули, що вона брала інтерв’ю у нацистських очільників, і це ще більше інтригувало вкупі з її таємничою репутацією, і, можливо, решту ми собі вигадали»{73}.
Подібне фантазування, яке незабаром охопило кількох з її товаришів, полягало в тому, що Інґа — нацистська шпигунка. Її одногрупник і майбутній кореспондент Білого дому Л. Патрік Монро заявляв, що Інґа була «відкритою антисеміткою», а її настрої — «явно пронацистськими»{74}. Однак це не зупинило його від запрошення її на побачення, хоч і не зовсім романтичне. Він мав два квитки на передвиборчу промову Франкліна Рузвельта в Медісон-сквер-ґарден і запропонував Інзі своє товариство. Згодом, дорогою додому, як зізнався сам Монро, «вона недвозначно мене відшила»{75}. Хоч Інґа, можливо, й була нещасливою з постійно відсутнім чоловіком, та студент без грошей не особливо її цікавив.
Їй завжди подобалося приймати гостей. Через свою обізнаність у підозрах колег і власну самотність у місті, де у неї майже не було знайомих, Інґа вирішила завоювати прихильність одногрупників кількома невеликими вечірками. На жаль, це лише підсилило підозри щодо її намірів і мети навчання в Колумбійському університеті.
Розмови під час цих вечірок часто точилися навколо того, чи потрібно Сполученим Штатам втручатися у вже повноцінну війну в Європі. Такі теми виринали скрізь, але, як це показала ера війни у В’єтнамі, найгостріші дебати щодо війни велися в університетських гуртожитках. Серед професорів і студентів знаходилося достатньо прибічників невтручання, але так само багато було й тих, хто відстоював американську інтервенцію. І саме їх шокувало, що Інґа, попри нацистську окупацію її рідної Данії, виступала за ізоляціонізм. Її точка зору викликала у кількох з них великі підозри.