Інґу схвилювали новини про поганий стан здоров’я Джека і про те, що він розмірковував над порадою фахівців зважитися на ризиковану операцію на хребті. Але запит Джека на шестимісячну відпустку відхилили і наказали натомість пройти додаткове обстеження в Чарлстонському госпіталі BMC.
Інґа сумнівалася, що може ще якось допомогти, крім свого дружнього ставлення і тамування болю сексом, а натомість її присутність могла значно підірвати кар’єру Джека. Тож вона обмежилася схвильованим листом у фривольному тоні, який так подобався Джеку: «Ми не хочемо, щоб наші кохані страждали, але позаяк операція зробить з тебе кращого гольфіста, то ти, можливо, врешті-решт станеш щасливішим, хоча поки що може бути неприємно»[59] {724}.
Спираючись на доноси домовласниці Інґи, ФБР вважало, що Джек провів дві ночі — на п’ятницю і суботу — в її квартирі, перш ніж Інґа виїхала в Ріно, але це неможливо{725}. Через фізичний стан він не міг подорожувати, бо того самого дня, коли Інґа поїхала (12 квітня), готувався лягти у госпіталь BMC в Чарлстоні. Ймовірніше, що чоловіком, який провів ніч у Інґи, був Нільс Блок. Уночі, та ще й через замкову щілину, статурою і кольором волосся він трохи нагадував Джека.
Ріно — найбільше місто в Неваді із населенням понад 20 тисяч (тоді Лас-Вегас був ще п’ятитисячним хутором) вважалося столицею розлучень Америки. Розлучення перетворилися на стимул розбудови економіки. У 1930-х роках Невада здебільшого була штатом з найменшою кількістю населення, ледь 90 тисяч осіб — половина від числа населення Вайомінґа — другого штату знизу в списку. Жадаючи привабити новий бізнес і нових мешканців, у 1931 році законодавчий орган штату прийняв два закони: одним дозволявся ігорний бізнес, іншим зменшувався термін перебування в Неваді для отримання розлучення до шести тижнів[60]. Бізнес на розлученнях від самого початку став прибутковим.
Вже у 1940 році п’ять відсотків всіх розлучень у Сполучених Штатах відбувалися в Неваді, хоча її населення становило менше піввідсотка від кількості всіх громадян країни. Назва «найбільше маленьке місто в світі» стала прислів’ям: про тих, хто там отримував розлучення, казали, що вони «Ріно-віюють» шлюб, як це показано у п’єсі «Жінки» 1936 року і однойменному фільмі 1939 року, авторства різнобічно обдарованої Клер Бут Люс.
Проїхавши потягом понад чотири тисячі кілометрів, Інґа поселилася у готелі Riverside на березі річки Тракі, що зручно розташувався поруч із вокзалом і судом округу Вошо. Ця семиповерхова будівля з червоної цегли займала половину міського кварталу, і майже винятково надавала притулок тим, хто мав перебути потрібний для розлучення строк у штаті. Готель був яскравим свідченням успішного бізнесу на людях із розбитим серцем (чи на їхніх практичних візаві — залежало від кожного окремого випадку).
Тим часом чарлстонські лікарі визначилися зі станом Джека і відрадили операцію, при цьому направивши на додаткові обстеження у Челсінському шпиталі BMC в Бостоні. Про прибуття туди він доповів 18 травня.
Інґа в Ріно виявилася не набагато щасливіша за Джека в шпиталі. Хоча вона стверджувала, що місто красиво розташовано у підніжжя гір Сьєрра-Невада, це було місце, «куди б ти не послав і найгіршого ворога». Проблема в тому, писала вона Джеку, що «люди тут дурні, жахливо зосереджені виключно на грошах, і тут повно ковбоїв, схожих на Боба Едді (нашого спортивного оглядача), коли він каже про старших жінок в офісі “Ну, ти знаєш, що їм потрібно? Хороший трах”. Як на мене, це занадто непристойно для людини, яка намагається показати себе з гарного боку»{726}.
Ріно із його барами з «непривабливими назвами» так остогиділо Інзі, що вона передумала і запросила Ольгу до себе на кілька тижнів. «Вона буде моїм порятунком», — писала Інґа. Тим часом вона проводила час за читанням і кореспонденцією. Написала Джекові, але додала, що продовжуватиме листування, лише якщо він захоче цього{727}.
Вона знала, що Джек почувався не дуже, але не була в курсі, чи він емоційно відійшов після її постійних відмов спати з ним. У листі вона зізналася, що сподівалася побачити його бодай ще раз. «Колись ми знову їстимемо стейк, пюре, зелений горошок, моркву і морозиво, — писала вона. — Це вже буде не так, як колись, минуле вже не повернути, але в тебе велике майбутнє — ніколи не дозволяй, щоб будь-хто тебе переконав у іншому»{728}.
59
Кеннеді був затятим гольфістом, але позаяк у 1950-х роках цей вид спорту надто асоціювали із президентом Ейзенхауером, який був майже на тридцять років старшим за Кеннеді, тому він, ще як кандидат на пост голови країни і вже як очільник Білого дому, доклав зусилля, щоб ніхто не бачив його на гольфовому полі. Сподіваючись уособити «нову генерацію» лідерів, він хотів, щоб його сприймали як гравця більш активніших видів, на кшталт тачбола.
60
Перш ніж Невада ухвалила ці закони, популярним місцем для розлучень (хто б міг подумати!) була Південна Дакота, бо там вимагали перебувати в штаті 90 днів. Через міграцію, штати біля західних кордонів знизили поріг необхідного перебування порівняно з давнішими, заснованими раніше східними штатами. (April White, «The Divorce Colony», 55 число журналу Atavist Magazine від 11 грудня 2015 року).