Інґа вважала Толсона другом, будучи авторкою улесливого нарису про нього у Times-Herald. У листі вона навіть піддражнювала Толсона через його любов до цукерок. Секретарка Толсона надіслала Інзі відповідь, що її лист отримано, але немає відомостей, що він особисто відповів Інзі, чи намагався організувати її зустріч з Гувером і чи довела вона до логічного завершення своє прохання. Двічі отримавши відмову, вона явно була персоною нон ґрата для Гувера, який, звісно, відмовився б визнати, що стежить за Інґою.
Оскільки вона вже не перебувала під постійним наглядом ФБР, то й немає детальних погодинних звітів щодо її справ і розмов під час проживання у Нью-Йорку. Ми лише можемо здогадуватися, що кілька перших місяців були дуже важкими. Ольга, яка вже не працювала у Сенґерів, повернулася у Нью-Йорк і була так само незадоволена, як і раніше, що Інґа живе «із бовдуром на кшталт Нільса Блока»{774}.
Блоку, звісно, не сподобатися, що Інґа відмовилася вийти за нього, бо, можливо, все ще кохала Джека. Як Інґа розповідала Кік Кеннеді, вона не могла вже писати Джекові, адже якщо написала б, то «Нільс позеленів би від люті і все в домі перебив би». Інґа одержала від Джека листа, в якому він розлого описував своє ставлення до ситуації в світі. Вона розказала Кік, що зберегла його «для моїх внуків і правнуків, які, сподіваюся, будуть схожі на нього, щоб вони зрозуміли, яким він був… він не змінився, і я молюся Богу, що не зміниться»[64] {775}.
Кік розказала Джекові, що між Інґою і Блоком не все ясно. У листі Біллінґсу Джек зізнався, що зрадів, довідавшись, що Інґа «стає дедалі холоднішою до свого чоловіка». І написав, що Інґу «знову кинуть і, можливо, цього разу я її втримаю». Якщо ж ні, з жалем додавав він, то, певно, «буду з Шарлоттою МакДоннелл», що не лише звучало образою для тої, а й означало, що Джек вважає, що в світі для нього залишилося дуже мало бажаних жінок{776}.
Були й сумні новини. Джордж Мід — друг Джека, якого Інґа зустрічала, загинув у битві за Ґуадалканал. Це була перша жертва війни, яку кожен з них знав особисто. Інґа вважала Міда «чудовим хлопцем», нездатним вбити й мухи, тож його смерть «міцно стисла моє серце». Вона писала Кік: «Ти так мило сказала: “Помолись за нього”. Це віра, маленька міс Моффетт[65], я тобі заздрю»{777}.
Попри ревнощі Блока Інґа і Джек кілька разів мали короткі телефонні розмови, поки той лишався в тилу. Тож Інґа сказала Кік, що, можливо, ще якось напише Джекові, а тим часом просила її пояснити брату, що «листи не такі важливі, бо моряки марширують тут двічі на день, я бачу їхню форму, але лише одне обличчя — щасливе, юне, радісне обличчя людини, що сподівається отримати від життя сто відсотків, і напевно дістане 99 — я за це молюся»{778}.
Ревнощі Блока були не єдиною причиною, чому Інґа утримувалася від листів Джеку. Вона хвилювалася через своє безробіття. Для неї це стало неймовірним тягарем з огляду на одержимість бути самодостатньою і тривожну перспективу вічного Блокового безгрошів’я. Нарешті у грудні 1942 року вона повернулася у журналістику, коли її взяли репортеркою у Північноамериканський газетний союз (ПАГС). Як і старіший і традиційніший Associated Press, ПАГС був об’єднанням приблизно 80 газет, включно з деякими найвпливовішими в країні, і залучав найталановитіших авторів світу. Ернест Хемінґуей працював у ПАГС, описуючи громадянську війну в Іспанії.
Інґа теж писала про війну, але з тилової перспективи. Можливо, вперше після її приїзду у Сполучені Штати її досвід перебування у нацистській Німеччині став у пригоді. Її перший матеріал для ПАГС було написано з погляду бувалого, обізнаного в темі спостерігача за дивним ставленням нацистів до питань любові, шлюбу і батьківства. Для завоювання довіри читачів до того, що обрана тематика їй близька, Інґа додала до статті вступ, в якому повідомила, що ще данською репортеркою розкопала сенсацію про весілля Ґьорінґа і отримала ексклюзивні інтерв’ю з Гітлером, Ґеббельсом «і багатьма іншими» нацистськими бонзами{779}.
Джекові Інґа розповіла, що хотіла зробити щось від себе для перемоги. Нещадні журналістські напади на її колишніх нацистських знайомих змушували відчувати себе причетною до цієї мети; крім того, Інґа, безумовно, вважала, що це допоможе розвіяти давні підозри у шпигунстві. Іронічно обігруючи своє власне скрутне становище, Інґа з огидою зазначила, що офіційна німецька політика спонукала молодих жінок швидко виходити заміж за солдатів не з любові, а щоб вони могли народжувати для армій Гітлера «нове гарматне м’ясо». Раніше співаючи дифірамби коханню Ґьорінґа до своєї нареченої, тепер Інґа називала рейхсмаршала «пихатим… безсердечним, жорстоким». Колись її захоплювала вражаюча особистість Ґеббельса; тепер вона висміювала розпусного міністра пропаганди — «клишоногого карлика, чий вигляд відштовхує». І майже через два роки по тому, як вона відмовилася паплюжити Гітлера своїм одногрупникам у Колумбійському університеті, тепер вона глузливо писала про «Адольфа Шикельґрубера»[66], який не уявляє, «що таке любов»{780}.
64
Напевно Кік передала її лист Джекові, бо він зберігав його в тому самому альбомі для вирізок, в якому тримав переважно її послання.
66
Шикельґрубер (правильно Шикльґрубер) — прізвище бабусі Гітлера, яка народила його батька поза шлюбом. Тож Інґа небезпідставно називає його «сином виродка».