Інґа згадувала, як колись пишалась, що отримала два ексклюзивних інтерв’ю із Гітлером — тоді найзахоплюючішою людиною у світі, а також похвалу, яку дістала за цей журналістський успіх. Але щойно вона перетворилася на «підозрілу фігуру, якої треба остерігатися… Ореол слави впав і перетворився на зашморг»{894}.
Досвідчений політик Бутбі зміг обернути цей випадок на свою користь. Коли стара леді-виборець під час перегонів спитала його, чи правда, що Daily Mirror писала, ніби Бутбі заручився «після бурхливого роману в апельсиновій алеї», Бутбі схопився на ноги. «Мадам, я з усією відповідальністю можу вам сказати, що не знаю — заручений я чи ні. Краще спитайте редактора Daily Mirror. Але без жодної неповаги до моїх колег-кандидатів на цих виборах, я мушу спитати вас. Подивіться на представників від півночі Шотландії і скажіть мені, хто з них, крім мене, здатен на бурхливе залицяння в апельсиновій алеї?» Бутбі всівся «під шквал сміху і аплодисментів», а голова його передвиборчої кампанії нахилився до нього і прошепотів: «Це варте тисячі голосів»{895}.
Після цього Бутбі ставився до своїх можливих заручин з Інґою як до жарту ворожої преси. Він заявляв, що зателефонував редактору Daily Mirror «спитати про те, як там мій роман із міс Арвад, і я цікавлюся саме у вас, бо сам про це нічого не знаю, а ви, здається, повністю обізнані в цьому питанні. Скажіть мені по секрету — як у мене справи?»{896} Провалившись у любові, в політиці Бутбі досяг успіхів. Його переобрали з солідним відривом, що ще примітніше, бо консерватори і прем’єр Черчілль з тріском провалилися.
Те, що Черчілль — символ британського спротиву під час найтрагічніших днів війни, втратив свій кабінет, здивувало більшість оглядачів, крім одного молодого чоловіка, який писав для видань Хьорста — Джека Кеннеді. Після конференції ООН його послали в Британію — робити матеріали про вибори. Він майже стовідсотково читав про заручини Бутбі з Інґою і про подальшу катастрофу. Хоча він не писав про свої почуття, виглядає слушним, що Джек, який сам збирався розпочати свою першу політичну кампанію, зрозумів мудрість батька, коли той наполягав на розірванні стосунків з Інґою, хоч як би боляче це не було для них обох[71]. Вигравши перевибори в липні, Бутбі спробував налагодити стосунки з Інґою. Він заявив, що навіть леді Дороті вважала, що до Інґи поставилися несправедливо, але це малоймовірно. Дороті напевно зробила б усе, щоб розбити шлюб Бутбі з Інґою чи з ким завгодно ще. Бутбі не одружувався до 1966 року, коли пошлюбив (після смерті Дороті того ж року) красиву брюнетку Ванду Санна, молодшу від нього на 33 роки.
Одразу після провальних заручин Бутбі з Інґою планували зустрітися в Англії чи Каліфорнії або ж десь посередині, але цього так і не сталося. Вони залишилися друзями і через понад десять років Інґа навідала Бутбі.
Після смерті Інґи її син — Роналд відіслав Бутбі його сумнозвісного листа на 20 сторінках, який доводив, що британець був без тями закоханий в Інґу, коли просив за нього вийти. Але важливіше те, що в листі містилися деталі дивного і вельми трагічного зв’язку з Дороті. Бутбі з радістю отримав назад листа, який він спалив разом із сотнями любовних послань від Дороті, які він роками одержував від неї. «Листи, призначені лише для однієї пари очей, не мусять читати інші», — сказав він своєму біографу{897}.
Ще два постскриптуми: хоча у Бутбі нібито й були позашлюбні діти, майже через десять років після смерті Дороті він запевнив Макміллана, що його дочка Сара була, власне, його, Макміллана дочкою; Бутбі пояснив це тим, що завжди під час сексу із Дороті мав на собі презерватив. Він не сказав, чому не розвіяв сумніви Макміллана (не кажучи вже про Сару) десятьма роками раніше{898}.
Епізод між Інґою і Бутбі також може пролити світло на один дивний анекдот із часів президентства Кеннеді. У березні 1961 року, коли Макміллан був прем’єром, а Кеннеді президентом, вони зустрілися у Кі-Весті обговорити політику стосовно атомної зброї. Під час перерви Кеннеді раптом повернувся до Макміллана і спитав: «Мені цікаво, як у вас, Гаролде? Якщо у мене немає жінки понад три дні, то починає жахливо боліти голова»{899}.
Зазвичай цю історію наводять як ще один доказ шаленої розбещеності Джека. Але також можливо, що, завдяки галасу навколо історії Інґи з Бутбі, Джек дізнався і про інтрижку останнього з леді Дороті. Позаяк у Макміллана з Дороті більше не було сексу, а прем’єр, як відомо, відмовлявся від інших статевих контактів, то Джек напевно знав, що в Макміллана не було жінки більше тридцяти років, не кажучи вже про три дні, і випробовував його реакцію на цю пікантну тему. У відповідь Макміллан лише здивовано мовчав{900}.
71
Хоча Бутбі і Джек ніколи не зустрічалися, вони все ж з’явилися в одній телепрограмі, втім, у різних студіях, коли у 1958 році Джек як сенатор обговорював перспективи «холодної війни» у короткій програмі Едварда Р. Мерроу «Тісний світ». У своїх мемуарах Бутбі погоджувався з колумністом Уолтером Ліппманном, який сказав, що Кеннеді як президента «дуже переоцінювали». (Boothby, «Recollections of а Rebel», стор. 250).