Розділ 66
«Тьмяний місяць дощової ночі»
Короткі заручини Інґи з Робертом Бутбі підняли такий галас, що навіть Ольга, яка жила з Інґою у західному Голлівуді, потрапила у світські колонки. Гаррісон Керролл, відомий тим, що дав молодому акторові Маріону Моррісону нове ім’я «Джон Вейн», записав про це так: «Усе стається із Інґою Арвад. Того самого вечора, коли вона розірвала заручини з Бобом Бутбі, її мати отримала опіки обличчя і рук другого та третього ступеня від займання парафіну»{901}.
На іншому кінці Тихого океану, в австралійському Брісбені, вже не полум’я, а радше «міжнародний айсберг» збив з ніг Уїльяма Кейєна, який прочитав про заручини Інґи з Бутбі. Все ще одружений Кейєн благав її пояснити, як Інґа могла порушити «неписану, невимовну довіру, яку ми мали один до одного». Коли ж він не дістав від неї відповіді одразу, то знову написав, що перечитав її останні листи (один з них вона надіслала п’ятого травня, напередодні зустрічі із Бутбі), і не зміг знайти «жодних вагань, жодної неясності у твоєму щирому до мене коханні». Кейєн був спантеличений. «Боже праведний, мила, як же твоя любов так часто перебігає від одного до іншого?»{902}
На додачу до її захоплення увагою Бутбі Інґа просто втомилася чекати і втомилася від обіцянок, яких могли ніколи не виконати. Вони лишилася з Кейєном друзями (Ольга продовжувала консультуватися з ним у медичних питаннях ще кілька років), але це був початок кінця їхнього роману. Коли Кейєн нарешті повернувся до Сполучених Штатів у грудні 1945 року, Інґа зустрічала його корабель. Вона єдина стояла на причалі — «фігура з сентиментального фільму часів війни», — згадував Кейєн{903}. Вони провели останню романтичну ніч у готелі St. Francis, але наступного ранку Інґа повернулася у Лос-Анджелес, а Кейєн у Нью-Йорк — продовжувати свою медичну практику.
Вони листувались і далі, і Кейєн писав, що Інґа надалі панує в його думках. У березні 1946 року він сказав у листі: «Прошу, довіряй мені і притримай ще трохи своє нетерпіння»{904}. Інґа поїхала в Нью-Йорк обговорити з ним їхнє майбутнє. У тій розмові вони зрозуміли, що вже не належать одне одному. Кейєн усе ще був одружений — він не розлучиться із Пем до 1950 року — і до кінця його ординатури було ще довго, «а його зарплатні не вистачило б на нас обох»{905}. Інґа і Кейєн розійшлися[72].
Ніколи не озираючись, Інґа вже зустріла іншого чоловіка, за якого хотіла б вийти — Джона Ґантера — одного з найпо-пулярніших журналістів XX століття. У 1930-х роках він був закордонним кореспондентом Chicago Daily News і написав провокаційну та пізнавальну книжку про швидкоплинну політичну ситуацію в Європі під назвою «Всередині Європи».
«Перекладену 12 мовами, заборонену в трьох країнах», як зазначалося на суперобкладинці пізнішого видання, цю книжку читали й аналізували світові лідери і ті, хто хотів ними стати. Наприклад, Джек Кеннеді, який використовував її як путівник, мандруючи Європою у 1938 році. Видавець Ґантера стверджував, що це був єдиний нехудожній бестселер в Америці впродовж двадцяти років після Першої світової війни.
У 1945 році Ґантер працював над наступною книжкою, яка теж стане бестселером під назвою «Всередині США» — серії різких нарисів про політиків і характеристик кожного з тодішніх 48 штатів. Книжка стала таким хітом, що дивним способом навіть потрапила в огляд бродвейських мюзиклів.
Ґантер робив свої нотатки в Каліфорнії, коли його у жовтні 1945 року запросили на вечірку, куди мала прийти й Інґа. Як і Бутбі, Ґантер був розлучений і старший за Інґу на 12 років, і так само, як і англієць, він одразу ж захопився нею. Ґантер казав, що Інґа «мала талант обирати все найкраще, а в її волоссі та усмішці жило сонячне світло»{906}. Ані Інґа, ані Ґантер не залишили для нащадків якихось спогадів, а їхній роман розвивався під світлом «тьмяного місяця дощової ночі»{907}, як Ґантер часто і з захватом писав їй у своїх любовних посланнях.
Як шанувальниця книжок та інтелектуальних розмов Інґа закохалася у Ґантера, якого вважала «чудовим джентльменом». Згодом вона говорила, що не вийшовши за нього, вона зробила одну з найбільших своїх помилок{908}. Але з іншого боку, в неї й не було можливостей для цього. Цього разу труднощі полягали не в тому, що у чоловіка була дружина чи інша коханка чи ворожо налаштований батько, а в єдиному сині Ґантера, Джонні, в якого якраз посеред татового роману на відстані з Інґою, розвилася пухлина головного мозку.
72
Згодом Кейєн одружився із Ґрейс Мірабеллою — засновницею журналу мод, якому вона дала своє ім’я.