Розділ 67
«Чоловік, який знає індіанців»
Можливо, невипадково після промоції вестерна Інґа закохалася у ковбоя, і не просто в кіношного, а у справжнього — від голови до п’ят. Його звали Тім МакКой і колись називали «одним із десяти найкращих акторів вестернів усіх часів»{925}. Коли він помер, Nogales Herald написала, що МакКой не лише був зіркою, коли «Джон Уейн, Уорд Бонд і Уолтер Бреннан… ще починали статистами», він ще й особисто знав Баффало Білла Коуді, Уайатта Ерпа і Бета Мастерсона{926}.
Коуді став кумиром усього життя МакКоя, коли той побачив мисливця і його легендарне шоу «Дикий Захід» у 1898 році у віці семи років у рідному місті Саґіно, штат Мічиган. Оскільки батько МакКоя був шефом поліції міста, то мав можливість особисто зустріти видатного шоумена і проголосив Коуді «найбільш приголомшливою людиною, яку я коли-небудь бачив і яку ніхто не перевершить ані в минулому, ані в майбутньому»{927}.
У ті часи, доки ще автомобілі не змінили штат, у Мічигані все ще водилися ковбої, які приручали і об’їжджали коней, тож МакКой теж вирішив, що буде цим заробляти на хліб, але на Заході. У 18 років, не сказавши ані слова батькам, він кинув школу-інтернат, в яку ходив у Чикаго, і відправився Чиказькою та Північно-Західною залізницею до кінцевої зупинки — містечка Лендер у Вайомінгу. Примостившись у чудовій долині річки Поупоуже між більш приголомшливою прекрасних гір Уїнд-рівер, Лендер мав девіз, слова якого взяли з пісні «Сини першопрохідців» про місце, де «закінчуються залізничні рейки і починаються стежки»[75].
Лендер також розташований за кілька кілометрів від індіанської резервації Уїнд-рівер — дому племен східних шошонів і північних арапахо. З ковбоями та індіанцями, які прогулювалися немощеними вулицями, з дансінґами і світлом свічок, які мерехтіли вночі з вікон безлічі салунів, Лендер був саме тим містом Заходу, яке очікував побачити МакКой. Він працював на різних місцевих роботах, старанно відкладаючи гроші, сподіваючись колись придбати собі ранчо.
Його захоплювало корінне американське населення, особливо арапахо. Романтик, який вважав, що корінні американці все ще сприймають світ таким, яким він був до приходу цивілізації, МакКой довго намагався здобути прихильність старійшин племені арапахо, вивчаючи мову жестів та багато інших їхніх традицій. Дружнє ставлення МакКоя по суті зробило його почесним членом племені — йому дали ім’я «Високий Орел». Ці стосунки зроблять з нього зірку Голлівуду.
Коли Америка вступила у Першу світову війну, МакКой приєднався до кількох сотень інших місцевих ковбоїв, які попросилися добровольцями у ескадрон кавалерії. Але коли стало зрозуміло, що нова війна зробила «буйних наїзників» старомодними, МакКой подався у Корпус навчання офіцерського складу, де дослужився до рангу підполковника. Він ніколи не був у бою, але коли повернувся у Вайомінг, його призначили генерал-ад’ютантом Національної гвардії штату, тобто у 28 років він став бригадним генералом.
У 1923 році у столицю Вайомінгу Шаєнн приїхав представник кінокомпанії Famous Players-Lasky і спитав МакКоя, де його студія може знайти п’ятсот корінних американських статистів для зйомок найдорожчого (з бюджетом 750 тисяч доларів) вестерну тих часів — «Кибитка». МакКой тоді вже був важливим білим персонажем міфології Дикого Заходу, якого журналіст Ґленн Франкель назвав «Чоловіком, який знає індіанців»{928}. Через дружбу з корінними американцями, МакКоя часто запитували: «Які вони — індіанці?» Слід віддати йому належне, він зазвичай відповідав: «А які вони — люди?»{929}
Після пояснення голлівудському адміністратору, що корінні американці потребують доброго ставлення і гідної платні, як і всі інші актори, МакКой погодився допомогти укласти велику угоду, за якою п’ятсот членів племен арапахо і шошонів поїдуть в Юту, де знімалося кіно. Студія найняла МакКоя консультантом на знімальному майданчику, тож він склав із себе повноваження генерал-ад’ютанта.
75
Якщо такий опис видається надмірним (певно, так), то це тому, що Лендер — рідне місто автора.